Цариця Тамара
До ювілею народної артистки України Тамари Тимошко-Горюшко
11 липня відзначає свій знаковий ювілей народна артистка України, актриса Київського національного театру оперети Тамара Михайлівна Тимошко-Горюшко. На київській сцені вона є справжньою репертуарною царицею протягом 60 років.
У випадках, коли йдеться про ювілей жінки , завжди стримуєш себе запитанням: чи коректно, чи доречно афішувати певні цифри перманентно молодих наших актрис-ювілярок?
У випадку з Тамарою Михайлівною, гадаю, нікого не образить цифра. Їй 80 років. І за офіційні 60 літ з цих своіх 80-ти вона стала справжньою емблемею столичного музичного театрального життя. До того ж, у подібних випадках мені постійно пригадується велика італійська актриса Анна Маньяні, яка з приводу свого віку казала фотографам: «А ви не приховуйте моїх зморшок, адже вони мені занадто дорого дісталися!»
З Тамарою Михайлівною ми бачилися крайній раз задовго до цієї війни, ще восени 2018-го у її гримерці в Театрі оперети, коли я збирав матеріали для книжки про Нонну Копержинську (дві яскраві київські актриси тривалий період дружили і спілкуватися).
Так от, на обличчі Тимошко я тоді майже і не помітив ніяких зморшок. Світле і трохи стомлене обличчя красивої жінки, що пережила у своєму житті і періоди великої радості, і темні смуги великого особистого горя.
Мені тоді і подумалося, що навіть сценічне прізвище актриси – Тимошко-Горюшко – символічно розрізає її життя на дві частини, на дві половини.
У першій частині, там де в афішах значиться ще тільки «Тимошко», є відлуння її перших сценічних свят, то часи її репертуарної мегаломанії, коли хотіла і могла грати-співати майже все в репертуарі столичної оперети: загалом нею зіграно-проспівано понад сотні сценічних образів у музичних виставах рідного театру.
У другій частині її прізвища, там, де «Горюшко», є знак її великої любові до свого чоловіка, красеня-актора Театру оперети Георгія Горюшка, що свого часу був справжньою зіркою столичної сцени, актором на амплуа героя майже у всіх популярних оперетах. Одначе ота друга складова – «Горюшко» – ніби тривожно натякає і на велике особисте горе актриси. Горе втрати рідного єдиного сина, горе втрати її коханого чоловіка… У російській мові є стала лексична конструкція «горе-горюшко», що подекуди надає слову «горе» відтінку фольклорного. Тобто, «не реки, а реченьки, не горе, а горюшко» …
Спілкуючись з Тамарою Михайлівною про Нонну Копержинську ще восени 2018-го, я відчував, як у її емоційні монологи-спогади час від часу проникають нотки навіть не «горюшка» , а справжнього великого людського горя, коли вона мимоволі імпульсивно згадує про коханих та рідних їй людей – про сина та чоловіка. Ці спогади ніколи не полишають її. Ця рана великого горя не зарубцюється… Втім, вона гордо, як і належить цариці, трималася навіть у такі драматичні миттєвості своїх особистих болісних спогадів.
Коли наша розмова перетікала на поточні справи її рідного Театру оперети, то я відразу помічав, що народна артистка жодним чином не бажає гратися перед журналістом ні в царицю, ні в імператрицю, ні в примадонну, навіть з урахуванням свого 60-літнього стажу роботи тільки на одній сцені. Вона всім своїм виглядом ніби натякала: ніяка я вам не примадонна і не репертуарна цариця (навіть зі своєю театральною сотнею зіграних ролей), я просто актриса-трудівниця. «В нашому театрі немає ніяких примадонн і цариць, бо в театрі, нарешті є справжній хазяїн – Богдан Дмитрович». І говорила вона це щиро, без бажання сподобатися журналісту, або влучно потрапити у правильну театрально-політичну ноту.
Що вона тоді розповіла мені про свою давню подругу Нонну Кронидівну Копержинську? Багато чого цікавого, але нічого суперечливого.
Для Тамари Михайлівни її старша колега по цеху, Нонна Кронидівна, була взірцем у професії, була близькою, рідною за духом людиною.
Доля звела їх вперше ще 1957 року під час зйомок українського фільму «Партизанська іскра» за сценаріями Олеся Гончара. Тимошко грала сестру головного героя Гречаного, а Копержинська – мачуху братів Волошиних. Нонна і Тамара тоді так і не зустрілися в одному кадрі фільму. І вже потім, через багато років, доля звела двох яскравих характерних українських артисток у центрі Києва, у палаці мистецтв «Україна», коли обидві були задіяні у масштабних постановках «Новорічних вечорниць» на сцені концертного залу: обидві в чергу грали роль господині таких сценічних українських здибанок. Той образ, що постійно виникає в класичних українських п’єсах М. Старицького, І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького. Після закінчення вечорниць в «Украіні» обидві артистки могли затриматися у своїх гримерках, щоб довше поговорити віч-на-віч про особисте та театральне життя-буття. Тамара Михайлівна пригадує, що під час таких от тривалих вечірніх бесід з Копержинською вони могли і по чарці оковитоі пропустити, заздалегідь підготувавши закуску – картоплю у мундирах та тюльку.
І все. Більше ніякої застільної розкоші у ті радянські театрально-концертні часи не передбачалося.
Отак от, слухаючи спогади Тамари Тимошко-Горюшко у гримерці Театру оперети, я, здається, і упіймав для себе важливу рису цієї жінки і актриси, рису, що вирізняє саме її. Відданість… Відданість тим, кого вже втратила, відданість тим, хто поруч з нею сьогодні. Звісно, велика відданість рідному театру, яким вона дуже дорожить і великою патріоткою якого є більш ніж 60 років.
І який ото телепень колись вигадав, буцім оперета – «легкий жанр» ? На прикладі Тамари Тимошко-Горюшко зрозуміло, що тут зовнішня легкість – тільки для глядача. А внутрішні чинники такої її ілюзорноі легкості в жанрі оперети – сильний голос, потужний природний дар драматичної актриси (амплуа характерної актриси), сценічна пластичність. Так що нічого «легкого» насправді тут не існує. За її легкістю – важкі періоди праці і внутрішніх роздумів над сценічними образами своїх героїнь, над власною, зовні легкою та щасливою, долею у мистецтві «легкого жанру».
Тяжкі періоди чуми (епідемія коронавірусу), а потім і період страшної війни ( теперішній час повномасштабного вторгнення росії в Україну ) не дають змоги легендарній українській актрисі бувати в рідному театрі так часто, як би хотілося. Коли грала своє «Таке єврейське щастя» та інші репертуарні хіти.
Утім, на те вона і цариця, щоб мати силу та витримку і мужньо чекати подальших світлих днів – часів нашої Перемоги, часів миру в Україні, часів своєї репертуарноі дотичності до сцени рідного Київського театру оперети.
Коротка довідка
Тамара Михайлівна Тимошко народилася 11 липня 1942 року у місті Астрахань. З 1961 року – артистка Київської оперети (1959-1961 рр. навчалася у студії цього столичного музичного театру). З 1980-го – народна артистка України. Серед найпопулярніших вистав за участю актриси – «Сорочинський ярмарок», «Летюча миша» , «За двома зайцями» , «Небесні ластівки» , «Зойчина квартира», «Таке єврейське щастя».
Олег Вергеліс
Фото надане Театром оперети