«Сьогодні наша місія втілюється так…»

Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра завершив масштабну презентацію вистави «Погані дороги» для європейського глядача: протягом місяця спектакль показали у Ризі, Вільнюсі, Клайпеді, Празі, Мюнхені та Берліні. По завершенні цього гастрольного туру театр планує й надалі нарощувати свою присутність у європейському мистецькому середовищі і анонсує кілька проєктів у співпраці з іноземними партнерами а також участь в кількох міжнародних фестивалях. І хоча з об’єктивних причин про відновлення повноцінної стаціонарної роботи поки що не йдеться, головний режисер театру  Тамара Трунова переконана, що всі можливості для його збереження будуть використані максимально.

• Тамаро, як і чому виникла ідея такого туру?
• Питання “як виникла ідея туру?” читається мною як спроба ігнорування реального стану речей. Штучна амнезія чи захисна реакція. Якщо страус ховає голову у пісок, все одно дев’яносто відсотків його тіла лишаються назовні. І мозок, що знаходиться в голові, що знаходиться в піску, рано чи пізно змушений буде це визнати. Ідея туру виникла як необхідність продовження і підтримки життя театру, як можливість реалізації потреби переосмислювати чи осмислювати події, як тест на ряд спроможностей, які, в нових обставинах, відчувались, як потенційні.
• Що було найскладнішим у його реалізації? Чия допомога – фінансова, організаційна, мотиваційна – виявилася особливо суттєвою?
• Найскладнішим, для мене, було повірити, що цю ідею можна втілити. Силами колективу Театру на лівому березі та Ukrainian Artistic Task Force (об’єднання, яке народилося під час війни, наразі підтримує творчих людей – тих, які через бойові дії були вимушені покинути Україну і знайшли прихисток у Європі) вдалося огранізувати (абсолютно блискуче – це я можу констатувати, бо тут вже завершився) тур чотирма країнами та шістьма містами Європи. Нам вдалося знайти театри-партнери, які не лише надали свої майданчики, але і покрили витрати на перевезення декорацій, проживання та ін. Це:.DAILE (Рига), Vilniaus mažasis teatras (Вільнюс), Klaipėdos dramos teatras (Клайпеда), Městská divadla pražská (Прага), Münchner Volkstheater (Мюнхен), Berliner Ensemble (Берлін). Окрема подяка Alytaus teatras (Алітус), нашим партнерам, які не вперше підтримують проєкти українсько-німецької театральної співпраці та сприяють налагодженню нашої культурної дипломатії – Goethe-Institut Ukraine та Goethe-Institut та Посольствам Латвії, Литви, Чехії таНімеччини. Але головною фундаментальною підтримкою та ресурсом сил були люди, які бережуть і захищать нашу країну. Тож, в першу чергу, тур відбувся за підтримки ЗСУ, волонтерів, медиків, завдяки українцям. Додаткових мотиваційних налаштувань команда не потребувала. Всі розуміли важливість цього проєкту у всіх його вимірах та поставлених задачах.
• Скільки всього людей переглянуло виставу? Як відрізняється сприйняття «Поганих доріг» в Україні та за кордоном?
• За моїми підрахунками, під час туру виставу подивились близько трьох тисяч глядачів. Обговорення після вистав, індивідуальні глядацькі ініціативи – запитувати, ділитися баченням ситуації, підтримка, яку люди виражали в різний спосіб – все це, для мене, склалося в обнадійливу картину нашого спільного європейського майбутнього. Люди, з якими ми спілкувалися, демонстрували абсолютну солідарність щодо підтримки України у війні Росії та росіян проти України і всього українського. Після кожної вистави я оголошувала про збір коштів на підтримку України. В результаті ми зібрали 152 260 грн. Частина коштів пішла на закупівлю автомобілів та обмундування для наших бійців-акторів: на КамАЗ для підрозділу актора Максима Девізорова, на автомобіль для бригади, в якій служить актор Руслан Коваль, на автомобіль для підрозділу батька одного з акторів нашого театру, на персональну розгрузку для актора “Поганих доріг” Володимира Кравчука, який перебуває у лавах ЗСУ.
• Чи з’явилися за підсумками цього туру ідеї або й конкретні домовленості щодо спільних проєктів з театрами, які вас приймали?
• Люди театру опинилися в різних умовах, психічні реакції індивідуальні та непередбачувані. Матеріальний стан деяких гнітючий. Театр ніколи не відчував на собі пріорітетної уваги і не був усвідомлений, як невід’ємна складова політичного життя країни. І все, з чим ми стикаємось сьогодні, все, у чому ми живемо – наслідки наших дій і нашої бездіяльності. Наслідки ментальної корумпованості. Сьогодні багато говорять про “вікно можливостей”, говорять так багато, так агресивно, так конкурентно, наче це вікно –реальне, матеріальне і в нього може влізти лише хтось один. Мені здається, що ми самі, часом, створюємо протяг на шляху до цього вікна і ризикуємо отримати рамою по обличчю, якщо не дамо собі роботу вчитися повазі та відповідальності. Однією з задач туру, яку ми перед собою ставили – налагодження зв’язків з метою створення спільних проєктів. Ми маємо докласти максимальних зусиль для збереження тих, хто лишився в тилу та допомагати і підтримувати тих, хто воює за нашу свободу. На жаль, ми не можемо охопити всі потреби всіх працівників театру. Але і питання це не лише до нас. Ми робимо свій сьогоднішній максимум. Першою копродукцією стане міжнародний проєкт у партнерсьві з ризьким театром Дайлес та лондонським Вест-Ендським Mischief Theatre. Ідея та ініціатива належить директору театру Дайлес Юрісу Жагарсу. Акторки та актори нашого театру вже в активному репетиційному процесі постановки “З цією виставою щось не так” – україномовної версії популярної лондонської комедії-франшизи The Play That Goes Wrong. Прем’єра вистави відбудеться в Ризі на сцені театру Дайлес 28 та 29 липня. Сім’ї українських біженців зможуть подивитися виставу безкоштовно. Для нас важливо і цінно, що п’ятнадцять працівників/ць театру матимуть роботу протягом місяця. А театр отримає якісну комедію, яка стане в репертуар після перемоги України у війні. Ми вдячні нашому новому театру-партнеру за реальну допомогу. Британська режисерка Емі Марчант працює безкоштовно – це  її внесок в допомогу Україні. Для нас важливо, щоб актори працювали, щоб наші тимчасово переміщені глядачі повернулися в Україну. Кожна адекватна можливість збереження театру буде використана нами максимально.
• Які вистави з афіш столичних театрів були би цікаві й актуальні сьогодні за кордоном?
• Не знаю. Навіть, якщо відповідати собі, а не вам. В умовах сьогодення я займалася туром і виставою і не мала достатньо часу, можливостей і настрою вивчати запит театрального ринкуЄвропи. До того ж, це не моя компетенція – відповідати на такі питання. Думаю, що це питання до інституту критики. Але перед цим питанням виникає інше: чи він існує? А перед цим ще одне: чому його не існує?
• Чи є вже якісь рішення з приводу відновлення роботи Театру драми і комедії? Власне, чимало театрів у столиці вже намагаються регулярно грати вистави…
• Думаю, я вже відповіла на це питання. Театр на Лівому березі не припиняв своєї діяльності. Сьогодні наша місія втілюється саме так. Зважаючи на те, що будівля театру не має бомбосховищ і жодних приміщень, які можуть гарантувати захист, що значна частина колективу, які до 24 лютого були активно задіяні в проєктах, захищають Україну, що багато людей виїхали за межі країни, що у нас самих багато питань, які знову і знову “не на часі” – ми працюємо, плануємо і віримо в ЗСУ.
• Які прем’єри театр готуватиме на наступний сезон?
• До 24 лютого графік роботи театру був розписаний на два сезони наперед… Від нього ми не відмовляємось, ставимо на паузу і створюємо план “Б”:
• «З цією виставою щось не так» (за участю українських акторок та акторів) театр Daile (реж. Емі Марчант).
• «Щоденник цивільного» Павла Ар’є (реж. Стас Жирков). Копродукція з театром міста Алітус(Литва). Прем’єра моновистави на фестивалі в Грузії у серпні, а потім у вересні вже в Алітусі.
• Спільний проєкт з німецьким театром Шаубюне (за участі українських акторів) – “Озброюючись проти моря лих” (реж. Стас Жирков). Прем’єра 10/11/12 вересня. Також будуть вистави у жовтні та грудні.
• Спільний проєкт з Камершпіллє Мюнхен (за участі українських акторок і акторів, та Павла Ар’є) – продовження нашої співпраці – «Всі ці роки» (реж. Стас Жирков). Вистава про історичний період України під час окупації СРСР. 1931-1944 роки. Голодомор\Розстріл інтелігенції\Окупація Заходу України\Бабин Яр\Депортація кримських татар.
• Копродукція з Драматичним театром ім. Алєксандра Венґєрка (Білосток, Польща) та театром міста Алітус (Литва), за участі українських акторок (реж.Тамара Трунова).

Також плануємо гастролі та участь у фестивалях таких вистав:

“Клас” (Білосток),

“Погані Дороги” (Цюріх),

“Дім” (Берлін)

Фото – Анастасія Король