Свято на дачі

До проєкту «Свято на дачі. До 130-річчя від дня народження Міхаїла Булгакова», ініціатором якого став Літературно-меморіальний музей Михаїла Булгакова, приєднались Київський академічний театр «Колесо» та ProEnglish Theatre.

З цієї нагоди 13 травня о 19:00 відбудеться відкриття нової зали театру «Колесо» – Камінна зала ІІ. У програмі вечора – театралізоване читання п’єси “Іван Васильович” (режисерка – заслужена артистка України Марія Грунічева).

Саме цей твір директорка Музею Булгакова Людмила Губіанурі порадила для заходу директору-художньому керівнику «Колеса» Ірині Кліщевській. П’єсу написано у 1936 році. Того ж року Театр сатири провів генеральну репетицію вистави в присутності партійних керівників СРСР. Результат – постановку скасували, п’єсу заборонили. Твір уперше видано у 1965 році, задовго після смерті письменника, він став основою відомого фільму Леоніда Гайдая «Іван Васильович змінює професію» (1973).

У четвер, 13 травня, мовою оригіналу для глядачів читатимуть актори «Колеса» : Петро Миронов, Ольга Васинюк, Марія Грунічева, Денис Драчевський, Андрій Мороз, Олександр Кокарєв, Олександр Бірюков, Ростислав Муравін.

15 травня о 19:00 ProEnglish Theatre на сцені театру «Колесо» (Камінна зала І) представлятиме моновиставу англійською AMORphine з Юрієм Радіоновим у головній ролі – сучасну адаптацію оповідання Булгакова «Морфін», історію доктора Полякова під ритми dark electronic. Режисери-постановники: Алекс Боровенський, Юрій Радіонов. Найкраща вистава І формату «Незалежні» Міжнародного театрального фестивалю AndriyivskyFest.

Сторінки щоденника головного героя Боровенський та Радіонов наповнили емоціями людини, воля якої опинилася безсилою перед реаліями, а залежність від наркотичних речовин перетворилася на сенс життя. Ця вистава – не лише про падіння у прірву, але й… про любов (власне, натяк на це закладений у самій назві). Про любов до життя, зґвалтовану й розчавлену схибленою й безвольною любов’ю до власного его, що стала одержимістю. За форматом постановку можна назвати сповіддю, яка звучить пронизливо і чесно саме завдяки Юрію Радіонову.

Перебуваючи наодинці з глядачами, актор обирає для свого героя максимально відверту лінію існування, не намагаючись промовчати чи приховати жодної думки, кроку, мотивації на шляху до трагічного фіналу. Максимального ефекту тут досягнуто завдячуючи не лише акторській харизмі та досвіду Юрія Радіонова, але і його блискучій фізичній формі.

Важливими складовими вистави стали музика, хореографія, її мультимедійний супровід. Рвучкі, хаотичні рухи, тіло, що втрачає силу слідом за душею, яка втратила волю, панічні атаки Полякова – робота хореографа Олексія Скляренка у цій виставі стала прикладом того, як за допомогою пластичного малюнка можна посилити драматургічну основу сюжету, надати їй об’єму, поглибити ідею, заохотити глядача мислити образно і асоціативно. Відеомеппінг у цій виставі був невід’ємною частиною навіть не дії, а самого героя. Марення якого раз-по-раз візуалізувалися, а сцена, коли свідомість «вибухала», розлітаючись на атоми, стала тією лінією-рубіконом, що назавжди відрізала для Полякова навіть примарну можливість повернутися до звичайного життя…