Нуар?.. Хоррор?.. «Вишневий сад»!

Шанувальникам «класичної класики» нова вистава театру «Актор» …категорично протипоказана. У цьому «Вишневому саду» не п’ють чай, манірно відвівши мізинчик, і не заламують руки, голосячи за минулим. У постановці Слави Жили чеховські герої нагадують… різношерсту компашку, яка готується святкувати Хелловін. Або ж реінкарновану сімейку Адамсів, що має вирішиити певні майнові питання. Чи каліброваних зомбі, які тільки й встигають запихати у шафи своїх  неслухняних скелетів. Ну, а володарі особливо сміливої фантазії цілком зможуть розгледіти тут щось із площини сексуального…, скажімо так, різноманіття. Під час перегляду вистави глядачів не полишає відчуття, що замість чеховської комедії – згідно куплених квитків! –  вони якимось дивним чином опинилися на спектаклі-хоррор, в якому знайшлося місце для таких художніх стилів та напрямків, як нуар, треш і трилер. Утім, при очевидній гіперепатажності постановки режисерові вдалося зберегти тендітність і щемність драматургії Чехова, невтомного дослідника бентежної душі людини.

Вистава починається оптимістично і багатообіцяюче – Єрмолай Лопахін, згадуючи Любов Андріївну напередодні її повернення, запалює сірник. Мимоволі виникають алюзії з фільмом «Асса», де філософ Бананан стверджував, що коли кожен із нас запалить сірник – світла буде на півнеба. Які протягом вистави зійшли нанівець, адже саме від Лопахінського сірника у фіналі запалають і старий маєток, і вишні… Власне, життя пішло з цього будинку вже давно: розтріскані рами колись затишної тераси, за якою, варто думати, і розкинувся вишневий сад, скриплять сумно і приречено (художник-постановник – Алія Байтенова). Поява Раневської у цьому просторі лише посилює цю приреченість: жінка з характерною сережкою у вусі, в одній чорній латексній рукавичці вище ліктя, контурною золотою вишивкою по лінії грудей і численними розрізами на сукні, які відривають стрункі ніжки у колготках в сіточку, навряд чи зможе – та й не захоче – врятувати родинний маєток. Її поява тут – це всього лише епізод, зрежисований минулим, де залишилося сто разів розбити серце і назавжди маленький син, який потонув у річці.

Сцени в бані, дискотека з наркотиками, хтиві пози – Слава Жила поводиться з класичним текстом сміливо і навіть зухвало. Часом виникає думка, що ось тут перегнута палиця таки трісне, але її відразу ж наздоганяє інша: червоні прапорці режисер виставляє для себе сам.

Центром вистави, усупереч усталеним уявленням про Любов Андріївну, став таки Лопахін. З волі режисера: Слава Жила помітно виділяє цього героя, згідно його концепції Єрмолай Олексійович – не банальний примножувач власних статків, у цьому «Вишневому саду» йому потрібно пройти шлях від мрії до розчарування, від самого себе до… самого себе, змінити мужицьку сорочку на піджак та шубу, щоби у фіналі залишитися в тій самій сорочці. І завдяки акторській харизмі Віталія Ажнова, який розчинився у своєму героєві максимально. У виставі також беруть участь Крістіна Синельник (Раневська), Валерій Шалига (Гаєв), Володимир Канівець (Трофімов), Світлана Шалига (Варя)…

Цікаві роботи художниць Алії Байтенової та Любави Сокол: лаконічна сценографія точно працює в кожній сцені, а за допомогою костюмів  можна скласти уявлення не лише про характер героїв, але й здогадатися про певні факти їх біографії. Прекрасна музика (Юрій Звонар) і виразна хореографія (Ольга Семьошкіна). Тож якщо ви бачили з десяток «Вишневих садів» і не боїтеся відкрити для себе нового Чехова – обов’язково завітайте до театру «Актор».