Повернення Чайки
45 років тому, у червні, обірвався земний політ однієї з найпопулярніших і найзагадковіших актрис Театру імені Івана Франка
4 Червня, 2021
0
2.7K Views
Нещодавно столичні франківці відзначали 100-річчя з дня народження свого легендарного театру. Тоді і подумалося: як же шкода, що про багатьох легендарних акторів-франківців історія не залишила не те щоби фактів, а навіть слідів на воді…
Одна з таких загадкових легендарних акторських постатей – актриса Варвара Пилипівна Чайка (справжнє прізвище – Рубашка). Її знає вся Україна завдяки екранізаціям популярних вистав франківців: “Мартин Боруля” , “Сто тисяч” , “В степах України”… Вона частенько знімалася у великому кіно :”Доля Марини”, “Сорочинський ярмарок”, “Кривавий світанок” , “Павло Корчагін”…
Але, на жаль, і в довідниках, і в мережі про цю актрису інформації обмаль. І коли нещодавноя зробив пост у Фейсбук, пригадавши актрису, то отримав купу лайків та коментів – її пам’ятають, але майже нічого про неї не знають… Тоді і виникло бажання написати про актрису у театральне видання, адже Чайка була серед найкращих характерних актрис за всю історію українського театру, вона була улюбленою сценічною партнеркою Гната Юри, Дмитра Мілютенка, Юрія Шумського.
Чайка була суто народною українською артисткою, хоча і без відповідного державного звання (вона отримала від держави лише “заслужену”). Присутність Чайки на сцені чи на екрані давала режисерам максимальну достовірність тієї чи іншоі історії, тієї чи іншої героіні. Чайка була плоттю і характером, сіллю української землі, її голосом і її жіночим норовом. Після Чайки лінію головної характерної актриси на сцені франківців згодом продовжила Нонна Кронидівна Копержирська.
Чайка завжди грала соковито, темпераментно, із щирим українським гумором. Ще в дитинстві мені здавалося, що Параска у фільмі-виставі “Сто тисяч” – то не театральна актриса, а жінка з українського села, яка випадково потрапила на сцену і сяє колоритом, норовом та достовірністю. Така ж вона і у фільмі “Доля Марини” режисера Йосипа Шмарука. Чайка грає ланкову на ймення Івга, а Копержинська грає ледащицю на ймення Мотря: блискучий кінодует двох видатних характерних українських актрис!
До речі, Чайка знімалася у нашому першому кольоровому фільмі “Сорочинський ярмарок” режисера Миколи Екка, де зіграла Хіврю.
Її любили, її впізнавали, але про неї майже нічого не знали. Варвара Пилипівна була унікально скромною людиною, тому навіть в архівах про неї не знайдеш ні газетних, ні журнальных публікацій, рецензій. Цілковита тиша…
Лише нещодавно мені пощастило поспілкуватися з Тетяною Дмитрівною Болгарською, близькою родичкою актриси, знаменитим українським театральным педагогом. Вона і надала інформацію про життя знаменитоі актриси..
Варвара Пилипівна Чайка народилася 17 грудня 1897 року на Харківщині, у селі Перекіп в родині хліборобів. Три сестри Чайки – Меланія, Ганна, Варвара – мали прекрасні голоси, чудово співали. Іноді на їхній спів зліталося все село Перекіп, аби насолодитися чарівним вокалом трьох сестер, що неповторно виконували українські народні пісні.
Згодом три сестри Чайки оберуть собі театральну творчу дорогу: Варвара і Ганна навіть працювали в одному театрі в столиці – імені Івана Франка. Але старт театральної дороги Варвари Чайки – аматорський гурток на Харківщині, де вона грає свою найпершу роль у виставі “Шельменко-денщик” Г. Квітки-Основ’яненка. Сто років тому, 1921-го, Варвара Чайка опинилася у Харкові, у вихорі буремних соціальних та творчих подій. Там Чайка підробляла санітаркою, а день і ніч жила театром: займалася у харківській драматичній студії знаменитого у свій час Івана Яковича Юхименка. Він довірив Чайці роль Відьми у п’єсі Г. Гауптмана “Затоплений дзвін”. Був успіх і були прогнози учителя стосовно яскравого театрального майбутнього Варвари Чайки.
А ще рік тому, 1920-го, Чайка грала на одній сцені у Харкові разом з великим Панасом Саксаганським у виставі “За двома зайцями” : він – Голохвостий, вона – Химка. І саме тоді корифей підбадьорив молоду актрису: мовляв, на тебе чекає цікавий театральный шлях..
Ще одна доленосна зустріч у Харкові – з Наталією Ужвій. Велика актриса щиро шанувала народний талант Чайки і саме Наталія Михайлівна, за однією з театральних версій, підтримала рішення Гната Петровича Юри запросити Чайку в трупу Театру імені Івана Франка. Таке запрошення трапилося1939 року. А до цього – польоти Чайки над сценами Харкова, Сталіно, Полтави… Про молоду і дуже сценічно достовірну театральну актрису вже гомоніла українська театральна “провінція”: актриса несла зі сцени, як то кажуть, “правду життя”.
Коли 1939 року Чайка потрапила у трупу франківців, то майже відразу стала репертуарною музою Гната Петровича Юри. Він прагнув задіяти цю актрису “без віку” майже у кожній своїй новій вистави і вводив її у свої вистави вже діючого репертуару. Найперша роль на столичній сцені франківців – Вустя Шураіха у виставі “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці…”. А згодом – каскад нових характерних ролей у п’єсах Карпенка-Карого, Старицького, Корнійчука. У 50-ті 20 ст. Чайка була “головною Параскою української сцени”. Це сценічне ім’ я буквально переслідувало її – з сезону в сезон.
Друга світова війна застала актрису та її театр на гастролях у Москві. Чайка поганими дорогами повернулася в Україну і воєнні роки пробула у рідному селі Перекіп. Чоловік актриси, Ісаак Георгійович Рапопорт (театральний адміністратор) під час війни перебував у Харкові: після доносу на Рапопорта “за національною ознакою” його стратили нацисти… І вже після закінчення війни Чайка одна обживала невеличку кімнату на четвертому поверсі в київському театральному будинку на вулиці Ольгінській…
Порожніх сезонів у Чайки в театрі Івана Франка майже не було: вона залишалася незамінною в українській класичній драматургії, яку любив ставити Гнат Юра та інші режисери.
На жаль, на початку 1960-го партія дала установку українським театрам “омолодити” творчі колективи. І немало знаних акторів опинилося “під прицілом”. Навіть Ужвій, що здавалася “недоторканою”, отримала попередження про вік. Чайка болісно пережила цей період. Вона опинилася поза театром. І це переросло у нервовий стрес. Почала розвиватися хвороба цукрового діабету. У ті гіркі часи її постійно підтримувала рідна сестра – Ганна Пилипівна Соколова.
Земний політ загадкової украінської Чайки завершився під Києвом, у Пущі Водиці : там її підтримували лікарі і родичі. Не стало видатноі актриси 27 червня 1976 року. Історики театру підтвердять, що саме Чайка була в українському театрі яскравою представницею жанрової лінії “актрис-характерниць” (характерних актрис): Затиркевич-Карпинська, Борисоглібська, Копержинська, Куманченко, Комарецька.
Кіно зберегло образ Чайки, котру кіноглядачі часто сприймали не за актрису, а за жінку з гомінкого українського життєвого виру…
Олег Вергеліс
На фото: кадр із фільму “Доля Марини”