«Чуваки не святкують». Хоча…

5 червня на «Сцені 6» покажуть виставу, яка народилася наприкінці 2020-го. Як для нерепертуарного спектаклю – вік солідний і вагомий, привід, аби поговорити про важливість теми, актуальність, протестовану роками, незгасиму увагу глядача і приклад не спонтанного, а стратегічного продюсерського мислення. Важко сказати, скільки типових антреприз, замішаних на нескладних сюжетах і простенькому гуморі, доживають до такого віку. А тут маємо протилежний приклад – вистава не лише не втратила  вибухової енергетики перших показів, але й логічно  масштабувалася у часовому та просторовому вимірах. Певний час «Чуваки…» перебували у репертуарі Одеського театру ім. Василька, після прем’єри у Києві спектакль збирав аншлаги у Полтаві, Львові, Івано-Франківську, Дніпрі, Харкові, Сумах…   У 2025-му постановка Максима Голенка була доповнена новими епізодами – зрештою, 2022-й вніс свої корективи у всі сфери нашого життя… А Руслану Горовому та Дмитру Усову в цьому контексті було, є і буде що сказати.

«Це вистава про любов, про почуття, про те, що нас турбує, не дає нам спокійно дихати, жити і пересуватися, – зізнався в одному з інтерв’ю актор Дмитро Усов, який у цій виставі грає з півтора десятка персонажів. –   Ми кожного разу приходимо з Горовим і ніби про це говоримо. Голенко – прекрасний режисер, він завжди залишає десь місця на актуалочку. Наприклад, сьогодні Горовий вставив про жінок, яких тепер в армію призивають, а я – про те, що «Ленін створив Україну». Тобто, ми завжди залишаємо зазор, щоб вистава не ставала запліснявілою, додаємо таких штучок, аби люди по гарячих слідах відчували наші тези, наші думки. Дехто приходить по кілька разів, ми цьому дуже раді, це для нас найбільший подарунок. Тематика вистави складна, найосновніше в ній – війна, і ми дуже боялися не скотитися в пафос або ж у «нафталін». Особливо обережно завжди підходимо до уривків, в яких ідеться суто про війну, щоб це було по-справжньому, бо приходять люди, які воювали, – і вони мають повірити нам».