Підступність VS Кохання

…Лимонні дерева в красивих горщиках тішать око і налаштовують на асоціації про райський сад, який слугує прекрасними декораціями для мрій, кохання, таємних побачень, прогулянок під зорями, промовистих зітхань, пристрасних поцілунків та інших атрибутів класичної лав-сторі епохи романтизму. А ось на сцену виходять люди у спецодягу та оприскувачами за спиною, вони доглядають за цими деревами, забезпечують їм правильне зрошення і захист від шкідників, а значить надія на те, що цей виплеканий сад квітнутиме й тішитиме плодами ще багато-багато років тільки посилюється. Десь далеко навіть чути – чи то лише здається? – щебет птахів, а ось і двоє закоханих – пурхають, мов два невагомих безтурботних метелика, що переносять нектар з однієї квітки на іншу, насолоджуються одне одним, цим садом, цією миттю, з якої мала б починатися їхня красива історія…

Перші хвилини вистави «Підступність і кохання» в Одеському українському музично-драматичному театрі імені Василька режисер Іван Уривський наче спеціально віддав на відкуп художникові Аліні Гайворонській, дозволивши глядачеві сповна насолодитися естетикою зимового саду, перед якою відверто пасує навіть краса людини – герої тут, у тому числі й головні, одягнуті у сіро-коричневі аскетичні сукні та костюми, окремі елементи яких вказують на їхню приналежність  до певного соціального статусу. А коли глядачі налаштувалися на романтік-стайл, оновивши у своїй пам’яті фабулу однойменного твору Фрідріха Шиллера, Іван Уривський без жодних сентиментів ставить їх перед фактом: його вистава – не про нещасне кохання Луїзи (Мальвіна Хачатрян) та Фердінанда (Михайло Дадалев) , яке безжально розчавив меркантильний і безпринципний татусь Президент  фон  Вальтер (Яків Кучеревський). І не про тяжку долю фаворитки князя Леді  Мілфорд (Ольга Петровська), що змушена коритися обставинам і крадькома поглядати на того, до кого лине душа. І навіть не про трагедію міського музиканта Міллера (Ігор Геращенко), вбитого горем батька, що втратив єдину доньку. Всі ці герої в «Підступності і коханню» Уривського, усупереч усталеним трактуванням творчості Шиллера, відходять на другий план, розступаючись перед… секретарем президента Вурмом (Володимир Романко). Ефектна поява якого – герой вилазить із горщика, відкинувши дерево із засохлим корінням, бридкий і брудний, немов хробак – стала початком кінця для усіх інших.

Що таке підступність? Звідки вона береться? Чи має вимір? Чи можна її пояснити? Виправдати? «Зруйнувати чуже блаженство — це теж блаженство» – чому хтось саме так визначає для себе власну місію і призначення? Вурм в Івана Уривського переживає еволюцію від умовної гусені до цілком презентабельного чоловіка у костюмі: спершу він повзає, обліплений землею, згодом спинається на ноги, говорить, наче Шариков, далі демонструє неабиякі ораторські здібності й талант бути переконливим … І вже у фіналі, затягнувши целофаном людей, що розпрощалися із цим світом, Вурм виносить горщик із молоденьким лимончиком, смакуючи землею. Колись і ще багато разів він знову виповзе із цього горшка, відкинувши вбік сухий стовбур…

Наскрізна лінія Вурма щедро проілюстрована  деталями-образами, які часом досить несподівано пояснюють характери героїв. Так ставлення батьків до своїх дітей у виставі подане … через взуття. Варто лише зауважити, з якою любов’ю начищає черевички своїй донечці Міллер, і стає очевидно, що Президента фон Вальтера та його планів щодо сина бідному музиканту ніколи не зрозуміти. Чи Леді  Мілфорд, яку вивозять на візку, таким зазвичай користуються у супермаркетах або ж на складах для транспортування товарів. Водночас її ноги загорнуті у землю – ця жінка-товар прагне уваги, догляду, почуттів. Як ті лимонні дерева… Луїза з лимоном та ножем, але на стіл стікає виразна червона цівка. Лист Луїзи, написаний швабрами на брудних вікнах оранжереї, через ці промиті  водою літери колись, можливо, сюди загляне сонце. Або ж червоні язики у всіх, хто зібрався за столом, – зло множиться не лише через дію, але й завдяки словам…

«Наша версія «Підступності і кохання» – це також спроба поміркувати про ціну свободи – і в тепличних умовах, і поза ними, – говорить Іван Уривський. – …у абсолютного зла інколи немає особливих мотивів, воно як даність, як стрижень світобудови, котра неможлива без двох полюсів – Добро і Зло, Підступність і Кохання». Фрідріх Шиллер написав свою п’єсу майже  дві з половиною сотні років тому. І, на жаль, з того часу світ  не заперечував, а лише доводив ці слова Івана Уривського.

Фото надане театром