Червоне – то любов
«Дон Жуан. Коктейль» від Макса Голенка: «а хотілося ж романтики…»
Чи не найвідомішим героєм-коханцем світового мистецтва є, звісно ж, Дон Жуан. Як стверджують літературознавці, його любовні походеньки були описані у понад ста творах, феномен спокусника досліджували Джордж Гордон Байрон, Леся Українка, Олександр Пушкін… Для своєї нової вистави режисер Макс Голенко зупинився на п’єсі американського драматурга Дона Нігро «Витівки Дон Джованні», яку опрацювала а також доповнила сюжетними подробицями з інших джерел Марина Смілянець. Майбутню комедію «укомплектували» справді зірковим складом: Михайло Кукуюк, Анна Кузіна, Олексій Вертинський, Віталіна Біблів, Олександр Ярема, Катерина Рубашкіна… А сама вистава отримала не лише два повноцінних склади, але й два різних майданчики – в театрі «Актор» та Будинку офіцерів. (Після прем’єрних показів стало зрозуміло, що цього «Дон Жуана…» варто таки дивитися на великій сцені).
Дон Жуан у виконанні Михайла Кукуюка – мужчина імпозантний, спортивний (м’язи, постава, глядачам навіть був продемонстрований трюк а-ля Адріано Челентано з оплесками під час віджимання) і, звісно ж, чарівливий. У червоному костюмі – червоний колір у виставі художник Олеся Головач визначили домінуючим, – він наче тюльпан, який створений для того, аби збирати навколо себе зграї безтурботних метеликів. Дякуючи драматургу, і з почуттям гумору у цього героя також усе гаразд, приміром, він щиро вірить що його талант пускати лисиною сонячні зайчики справляє на жінок неймовірне враження. Проти такого красеня не встоїть жодна пані. Ось тільки дві проблеми не дають Дон Жуану сповна скористатися своїм потенціалом: татусь Донни Анни, якого довелося усунути, і набридлива дружина, що суне скрізь свого носа і ламає всі його плани (це як розплата за те, що колись він умовив ветеринара із Гомеля прикинутися священиком з Барселони і обвінчати їх). Погоня за коханням супроводжується поцілунками, любощами, еротичними па та регулярним зніманням штанів. Мабуть, саме так мали би виглядати сьогодні пригоди далекого нащадка того Дон Жуана, велелюбна слава якого не згасає ось уже кілька сотень років.
Шалений темп вистави не зміг використати на свою користь Макс Максимюк (Лапорелло), чий персонаж для глядачів так і залишився незрозумілим. Можливо, Олександр Ярема виправить таку ситуацію по відношенню до цього героя під час інших показів. Потужна харизма Михайла Кукуюка зіграла злий жарт і з іншими акторами, герої яких наче постійно перебували в його тіні (принаймні, в театрі «Актор», цілком можливо, велика сцена цей нюанс нівелює).
Для Макса Голенка цей спектакль, безумовно, один із найменш кривавих: заляпаний червоним персонаж в білому халаті, епатажне фото якого, напевне, обійде чимало ЗМІ, то лише міні-епізод вистави, пікантий мазок на взагалі-то пастельному, не зважаючи на червоний колір, як для цього автора полотні. А у фіналі режисер, мабуть, стомившись від викрутасів гіпер-активного і надзвичайно цілеспрямованого Дон Жуана, відверто стає на бік жіноцтва: сидять вони утрьох, майже як у Чехова, і шкодують за життям, що минає, а хотілося ж «романтики, емоцій, пригод…» Зізнання дівчат лунають на фоні романтичної мелодії із мультика «Падав минулорічний сніг…»
Фото: Олексій Товпига