Зірки Давида

Прем’єра у ТЮГу – перша, але далеко не остання цьогорічна новинка від Давида Петросяна:  2022-й загалом обіцяє бути творчо насиченим для режисера – мабуть, так зійшлися театральні зірки над його  головою. Уже офіційно оголошено про те, що Петросян поставить «Візит  старої дами»  Ф. Дюрренматта з Наталією Сумськоі у головній ролі  в Національному театрі імені Івана Франка, буде і «Тартюф» Ж-Б. Мольєра у Львівському Театрі імені Леся Курбаса, є також пропозиції відносно  ще однієї нової постановки від Київського ТЮГУ, але Давид, як людина мудра і філософічна, не вельми любить говорити про далекосяжні творчі плани, бо прекрасно розуміє, що театр – це тут і зараз.

• Давиде, здається, ти вдруге звертєшся на сцені ТЮГУ до вистави «Називай мене Пітер». Чим нова сценічна версія відрізнятиметься від версії попередньої на цій  же сцені? Чи будуть сюрпризи?
• За великим рахунком, це відновлення вистави. Безумовно, будуть і деякі нові актори (Анастасія Зюркалова, Ігор Іванов), будуть нові режисерські рішення, а також певні тематичні акценти. У нинішній виставі мені дуже допомагають чудовий художник Катя Маркуш та віджей-художниця Олена Авраменко. Сподіваюся, спектакль виглядатиме сучасно і дітям це буде цікаво.
• Нещодавно Державне Агенство з питань мистецтв назвало тебе серед переможців конкурсу на отримання президентського гранту для нової постановки.  Згідно інформації Агенства, це має бути Мольєр у Львові, в Театрі Курбаса – до  400-річчя з дня народження Мольєра. Мольєр – це «твій» автор у загальному театральному контексті?
• Мольєр, насамперед, це серйозне випробування для будь-якого режисера. На перший погляд, ясний і зрозумілий текст, але під час репетицій викликає безліч запитань: як існувати акторам, який це жанр, які тематичні «підводні камені» можна туди закладати, щоб текст мав актуальність саме сьогодні? . Мольєр – великий театрал, великий автор. Насамперед, мені цікаво з ним «познайомитися» на новому сценічному майданчику. Я радий, що це знайомство буде саме в Львівському театрі Курбаса, адже трупа тут цікава і мольєрівський текст, сподіваюся, буде представлений у цікавому ключі.
• Уже декілька років ти працюєш у штаті головного драматичного театру країни – Київському театрі імені Івана Франка. Чи відчуваєш себе «франківцем»?  Які головні уроки життя і творчості дав тобі  саме Національний театр за час роботи в ньому?
• Не дуже знаю, що точно означає формула «франківець», але знаю точно, що дуже багато людей  стали мені близькими та рідними саме у цьому театрі. Театр Франка – перший театр, куди я прийшов після закінчення університету, і хоч я поставив уже три спектаклі під час навчання в інституті, проте розуміння того, як працює «театральна машина»,  прийшло до мене саме в театрі Франка. Можна сказати, що я знову вступив на перший курс і навчаюся усьому наново, і все відкриваю для себе вперше: помиляюся, пробую, радію, засмучуюсь. Це школа, в якій важливо аналізувати  серйозний досвід.
• У мережі промайнула інформація про кінопроєкт «Буна», до якого, буцім , ти маєш пряме відношення. Якщо це так, то яка доля кінопроєкту?
• Я написав кіносценарій за п’єсою Віри Маковій. Сценарій серйозним експертам видався добрим, цікавим і прийшла ідея екранізувати його. Зараз я призупинив цей проєкт через велику завантаженість у театрі. Паралельно  готую сценарій для короткого метра, який хочу знімати наприкінці 2022 року. Після кількох дуже для мене важливих великих театральних проєктів і короткого метра, сподіваюся, що повернуся до питання екранізації «Буни».
• «Буна» на Камерній сцені франківців продовжує збирати аншлаги і добрі відгуки глядачів. Що наразі відомо про авторку п’єси Віру Маковій? Чи підтримуєш з нею контакти? І які сучасні українські тексти тебе зацікавили останнім часом, що хотілося би перенести на сцену?
• З Вірою Маковій іноді спілкуємося. Влітку я був у неї в гостях на Буковині. Певний час Віра служила в жіночому монастирі в Києві. Нині вона живе у селі з батьками. На превеликий жаль, тексти вона не пише. Хоча вона – автор великого обдарування. Можна сказати, що після Кобилянської Віра – це  ще один з геніїв Буковини. Серед молодих українських драматургів я можу виділити Ольгу Мацюпу, Анастасію Коссодій, Марину Смілянець. Але, загалом, ситуація така, що сучасні тексти не надто відрізняються від новин у ФБ та тік-ток гумору…

Олег Вергеліс (спеціально для ТКК)

Фото з особистого архіву Давида Петросяна