«Театр має спиратися на режисерську волю»

Якщо б захопитися ідеєю рейтингу найгучніших подій мистецького сезону 2024-2025 років, то на одному із найвищих його щаблів точно опинилася би ситуація в Молодому театрі, за якою спільнота захоплено спостерігала протягом кількох місяців і фіналом якої стало призначення Станіслава Мойсеєва на посаду керівника цієї інституції. Режисер уже очолював цей театр протягом шістнадцяти років (!), але нинішня каденція точно не обіцяє йому комфортного перебування у цьому, здавалося би, знайомому до найменших дрібниць просторі. І найбільшим викликом, з усього, для нинішнього керівника Молодого стане репертуар, який має оновитися суттєво і досить швидко.

• Станіславе Анатолійовичу, з якими думками ви повернулися на цю посаду і чи довго вагалися, аби погодитися знову очолити Молодий?
• Я маю великий сентимент до цього театру, це ні для кого не є секретом. Пропрацював шістнадцять років і це був чи не найкращий мій творчий період. Зізнаюся, що до пропозиції повернутися в Молодий були  схожі розмови про ще два київських театри раніше. І коли це обговорювалося – у мене всередині нічого не ворухнулося, я відмовився. А щодо Молодого – не встояв.
• Поза Молодим ви перебували з 2012 року…
• Так, і сьогодні бачу, що театр став іншим, трупа змінилася – я це зараз говорю не з «плюсом» чи «мінусом», просто констатую факт. Та й життя змінилося. До репертуарного театру як штатний працівник  не був дотичний кілька останніх років, працював за кордоном, працював як запрошений режисер тут… Звісно, від активних процесів відсторонився, зараз повертаюся і бачу, що на мене тут чекає багато одкровень.
• Бували останнім часом у Молодому як глядач?
• На початку каденції Андрія Білоуса бував на прем’єрах, у мене тут випускники працюють – вони запрошували також. Але після певного інциденту з моїми виставами я припинив тут бувати. Це послугувало також причиною того, що з театру пішли провідні актори….
• Можливо, зараз вони мають бажання повернутися?
• Я уже з деякими спілкуюся, але ми говоримо переважно про проєкти, а не про повернення в штат. До такого формату вони готові і навіть ініціюють деякі ідеї. Не знаю, чи буде це вже в наступному сезоні, але мова про це ведеться. Зрештою, потрібно думати про стратегію, і яким би не було суперуспішним минуле – повертатися до нього точно не варто. Плани необхідно створювати, стратегію вибудовувати з прицілом на майбутнє.
• Чи проводили ви аудит репертуару і як ви ставитеся до того, що афіша Молодого, як на мене, просто перенасичена? А ще саме Молодий театр є лідером за кількістю так званих театральних короткометражок – вистав з максимально мінімальним хронометражем.
• Це не мій формат, і не тому, що я люблю занадто довгі спектаклі. Вистави, що я встиг подивитися, особливо на Камерній і мікосцені – це переважно півторагодинки: такі дайджести на тему певних творів, а не результат поглибленого процесу роботи акторів та режисерів. Тому я думаю, що ми відійдемо від такої кількості прем’єр, у них немає потреби. Є потреба в якісних постановках. Звісно, що потрібні і касово успішні вистави, вони дозволяють триматися на плаву.  Враховуючи, що  у значної кількості працівників маленькі зарплати,  маємо їм доплачувати, преміювати, аби вони залишалися в театрі і не шукали інших місць роботи. Це важливо. З одного боку – маємо повернутися обличчям до мистецьких процесів, а з іншого – думати про касовий успіх, але не будь-якою ціною.
• У минулому сезоні були зіграні востаннє вистави Андрія Білоуса…
• Так, вони з волі режисера припиняють своє життя на сцені театру. Свої вистави забрала також  його помічниця Дарія Назаренко, яких  у неї тут було 4 чи 5, переважно малих форм. У нас залишається певна кількість вистав, але я не думаю, що це створить особливу проблему. Хоча труднощі з афішею  існуватимуть, поки  репертуар поповниться новими назвами. Але я думаю, що ми спроможні встояти і не втратити певний фінансовий рівень.
• Наскільки поширена і законна практика заборон режисерів своїх вистав до показів?
• Існує поняття авторського права, яке дає можливість одному із авторів вистави заявити про те, що вистава забороняється до експлуатації. Це не значить, що забирається матеріальна частина – вона залишається театру. Але інтелектуальну власність автор має право заборонити до використання. Прецедентом подібного випадку була ситуація з моєю виставою, коли стався неприємний конфлікт щодо вистави «Дядя Ваня», у ситуації, яка тоді виникла, зокрема, з Риммою Зюбіною і невтручанням керівництва театру я був змушений заборонити цю виставу до показу. Так, на жаль, сталося і ще з деякими моїми виставами, які швидко зникли з афіші. Я би думаю, якби Білоус не забрав свої постановки – певна частина точно би залишилася в репертуарі.
• Власні вистави, можливо, деякі з них, ви плануєте поновлювати?
• Ні, бо це шлях назад. А нам потрібно рухатися вперед. Те, що було, залишилося у наших спогадах, фотографіях, статтях… Але повертатися назад я не бачу сенсу. Мене взагалі дивує, коли деякі театри повертаються до подібних практик, мені це нагадує музей, а не живий театр.
• Кого із режисерів плануєте залучати до створення оновленої афіші Молодого?
• Багато хто із них уже самі заявили про себе, вийшли на зв’язок, навіть пропонують певні ідеї. Зокрема, написав мені французький режисер Крістоф Фьотріє, який у 2010 році, ще за  моєї каденції,  поставав у Молодому комедію  «Поки мама не прийшла». Це цікавий фахівець, добре працює з акторами і у мене залишилися найкращі спогади про співпрацю з ним. Тож цілком можливо, що невдовзі на нашій сцені вийде нова його вистава. Крім того, думаю  про Оксану Дмітрієву, я дивився її «Отелло» у Театрі на лівому березі – мені ця вистава видалася дуже цікаво.  Думаю  про Ігоря Білиця, про Тамару Трунову, про Максима Голенка…
• Голенко, напевне, занадто зайнятий своїм театром…
• Ну це ж не означає, що його прикували до того театру. Якщо у нього налагоджена робота і все працює – він цілком як режисер може зробити виставу на іншій сцені. Але це лише мої думки, домовленість поки що є лише з французьким режисером.
• Ви щось плануєте ставити на сцені Молодого?
• Поки у мене дуже багато адміністративних справ, з якими  мушу розібратися. Насправді при певних господарських здобутках у театрі існує купа проблем, пов’язаних з кадрами, з наявністю тих чи інших посад… Театр ніколи не буває ідеально структурованим, коли все в порядку і все чудово. Тож поки читаю  п’єси, є коло авторів, які цікавлять. Тут ідеться і про Наталку Ворожбит, перенесемо сюди проєкт «Три швидкі та модні у цьому сезоні перукарки» Максима Курочкіна.   Поки що гратимуть актори з інших театрів – там задіяні четверо акторів театру франка, Ірина Ткаченко з Театру на лівому березі, Богдан Буйлук із «Золотих воріт»… Поступово, якщо вистава продаватиметься, робитимемо вводи. Насувається приємна дата – ювілей Олексій Вертинського. Він ще про це не знає, буду з ним розмовляти: я би хотів, щоби цей актор мав достойний бенефіс, думаю про «Скупого» і про того, хто це реалізує. Якби мені дозволив час – я би це зробив, але не впевнений, що все складеться. Думаю, будемо випускати 3-4 прем’єри основної сцени на рік і 5-6 – на камерній і мікросцені. На мікросцені, можливо, більше. Дослідницьку, студійну роботу також запустимо. Уже дзвонив Андрій Май – чекаємо на «Тиждень актуальної п’єси» восени, до фестивальних подій якого будуть залучені і наші актори. Мікросцена буде майданчиком для контраверсійних проєктів., для вистав, звідки глядач виходить з валідолом.  На цій сцені потрібно показувати те, що за жодних умов не можна показувати на основних майданчиках. Шок-контент, де глядач має розуміти, що театр – це не мармелад.
• Зараз спостерігаємо практику активної відмови керівників театрів під посади та функції головного режисера. Які ваші думки з цього приводу?
• Театр наш не великий, але й не маленький. Він у кількісній площині, як ТЮГ чи Театр драми і комедії, Театр на Подолі. Мені здається, що у таких театрах головний режисер втратив своє значення як один із ідеологів розвитку. Це як один із головних спеціалістів: головний режисер, головний хормейстер, головний художник… Тож у нашій ситуації  необхідності у головному режисерові я не бачу. Там, де театром керують адміністратори, менеджери, що не мають режисерської освіти, то для них це важливо. В театрі потрібно спиратися на режисерську волю, на режисерські зусилля, адже необхідно  формувати репертуар, вибудовувати стратегію. Мої посадові обов’язки не передбачають постановку вистав. Я маю керувати діяльністю театру, спрямовувати, визначати вектор розвитку, створювати концепцію, запрошувати сюди цікавих режисерів, акторів, створювати проєкти.
• Як ви плануєте поєднувати керівництво театром з викладацькою діяльністю?
• Зараз мої студенти перейшли на другий курс, це об’єднаний акторсько-режисерський курс. У них спільні заняття з майстерності актора, режисери залучають акторів до своїх постановок. Власне, саме такий курс закінчував і я у Леоніда Олійника. В останні роки, коли не працював у театрі, віддавав багато часу викладанню. І навіть мої закордонні поїздки на це не критично впливали, оскільки намагався планувати їх на період відпустки чи канікул. Зараз зі студентами, звісно,  проводитиму менше часу. Це вже мій п’ятий набір. Серед перших випускників – Марк Дробот, Валерія Ходос, Анастасія Євтушенко… З акторами така ситуація: з курсу – троє-четверо стовідсотково реалізовуватися в театрі. Ця формула спрацьовувала і тоді, і зараз, при тому, що зараз курси дуже збільшилися.
• Сьогодні при наборі переважає комерційна складова цього процесу, але що буде далі з цими акторами?
• Так, це ненормальна практика. Ми всі розуміємо, що університету потрібно заробляти, але тоді варто подумати, як ці гроші залучити. А не просто – давайте збільшувати контрактні місця. Я вже не кажу, що така кількість, яка випускається по всіх Україні в інших вузах – це все люди, які на 80 відсотків залишаються безробітними. Або ідуть в інші сфери. Тут мала би бути і певна регуляція від держави, не дивлячись на те, що університети – це вільні території, території, де багато чого вирішується саме внутрішньо. Я вже говорив нашому керівництву: ми що, женемося за славою Поплавського? Це сьогодні курс, умовно кажучи, 35 людей, завтра буде 45? А далі ще більше? І що? Аудиторій не вистачає, ті, що є, таку кількість студентів не вміщають… Якщо зі мною працювало ще троє викладачів, а кількість студентів – 20-22 на курсі, то це ж про щось говорило? Ми працювали з індивідуальним підходом до учнів, а як можна це застосовувати, якщо зараз студентів на курсі майже вдвічі більше?
• Чи плануєте когось із своїх випускників запросити до трупи Молодого театру? І як ви взагалі би прокоментували перспективу акторів, з якими плануєте працювати чи не працювати?
• Про загальний стан трупи мені зарано судити, але  можу сказати, що кількісно трупа дуже велика. На підсумкових зборах я сказав, що мій підхід до оптимізації трупи і колективу взагалі не грунтуватиметься на тому, хто кого підтримував. Я керуватимуся іншими принципами, де визначальним буде те, яким рівнем фаху володіє актор чи інший працівник, хто як працює. Сподіваюся, що мене почули. Звісно, будуть трансформації, переформатування, але ці зміни не носитимуть аж такого радикального характеру, як багато хто очікував. Мовляв, ось прийде Мойсеєв, усіх вижене, своїх набере. Я ніколи так не робив, завжди був дуже обережний у цих питаннях. Я своїх випускників дозовано запускав у театр. У нас  близько 60 акторів, плюс запрошені, але маємо проблеми із середнім віком, хоча саме середній вік – це завжди фундамент, базис, це актори, які мають грати найбільше, оскільки найбільше впливають на рух та розвиток театру. Тут у нас дисбаланс: є молоді люди, немолоді люди і дуже немолоді люди. А між ними – порожнеча. Може, хтось прийшов би до нас з великих театрів, але це ж питання зарплати. Різниця не на нашу користь відчутна.