Скелети з шафи б’ють навідмаш

Вислів про скелети в шафі давно закріпився на вершині рейтингу найпоширеніших літературних штампів. Здавалося б, навіть студент має розуміти, що згадувати всує цього мешканця шкільних кабінетів біології – моветон, демонстрація безнадійної відсталості від прогресивних стилів і нездатності до креативного мислення. Але бувають ситуації, що без цього штампу просто не обійтися. Коли засунутий колись у шафу скелет випадає звідти так ефектно, з таким гуркотом, що дістається всім, хто біля неї тоді опинився. Моральна контузія, больовий шок, депресія і навіть смертельний випадок – такими можуть бути наслідки чиєїсь таємниці, нечесного вчинку, легковажної інтрижки, яка стане драмою і застрягне скалкою у серцях найрідніших людей.

У новій виставі режисера Стаса Жиркова «13 перших правил» шафи немає. Тут через усю сцену простелений кофейного кольору ковролин, обрамлений світлодіодними лініями, така собі умовна «стометрівка» життя, біля затишного бра – два зручних крісла, навпроти – барна стійка з фужерами і пляшками (художник – Юрій Ларіонов). Та й особливого передчуття, що незабаром тут розгорнеться справжня викривально-звинувачувальна операція і скелетами буде всіяне все навколо, немає: дві сімейні пари, які давно дружать, зустрілися, аби відсвяткувати 35-річчя одного із цього квартету. Ігор (Євген Авдєєнко), Валерія (Ірина Ткаченко), Інга (Анастасія Карпенко) та Володя (Андрій Ісаєнко) – молоді, розкуті, трішки «під шофе», з гумором, часом специфічним, і з готовністю миттєво зреагувати на будь-яку можливість покепкувати над своїм візаві. (А дехто навіть – і наче випадково «з’їздити» по фізіономії кращому другу). Дещо мав насторожити торт по центру сцени зі свічками «3» і «5»: а чи не полетить він, за законами жанру, в обличчя комусь занадто зухвалому? Але ні, не полетів. Утім, саме цьому бісквітно-кремовому виробу довелося стати важливим елементом життя цих чотирьох людей. Сьогодні вони ходять-бігають, філігранно оминаючи смаколик. (Були моменти, коли здавалося, ось-ось чиясь нога точно пірне у солодку субстанцію). А у житті протягом багатьох років водили хороводи навколо таємниці, яка з точки зору моралі по черзі виправдовувала одних, звинувачувала інших і спонукала співчувати усім. Їм це вдавалося. До певного часу. Потім гінеколог Інга здогадалася – і Валерія зробила аборт. Батьком ненародженої дитини був чоловік Інги, Володя. Мужлан-фізкультурник, після того, як дізнався про близькість уже своєї дружини та Ігоря, він повчально виголосив: «Зрада – це довічна дискваліфікація без права поновлення».

Аналізувати почуття цієї четвірки на щирість – справа майже марна. Оскільки вони, здається, щирі завжди: у своїх взаємних образах, обвинуваченнях  і розчаруваннях, у ганебних діях, за які потім розпікає щирий сором, у виголошенні привітання другові, якого перед тим скинув із балкону, у  створення спільного алібі для поліції… І що найпарадоксальніше – у любові та ненависті, між якими, як відомо, лише один крок. «Кожен любить, як уміє», – процитував би якийсь скелет, що замешкався у шафі, слоган однієї відомої вистави, коментуючи «13 перших правил»…

Фото: Дарина Дейнеко-Казьмірук