Серця двох

За словами відомого німецького драматурга Лутца Хюбнера, поштовхом до написання цієї п’єси стало знайомство часів студенства. Неподалік театрального інституту, в якому він навчався, мешкала бабуся, з якою Хюбнер проводив багато часу. Одного разу його увагу привернула фотографія, яка висіла в неї на стіні. На ній був молодий чоловік в уніформі Французького Іноземного легіону. Коли він зацікавився, хто це, отримав відповідь: «Це я…» Так з’ясувалося, що колись, займаючись проституцією, вона заробила гроші на операцію по зміні статі.

Ця незвичайна історія глибоко шокувала Хюбнера, вона відкрила шлях до роздумів про глибинні питання в подальші роки його драматургічної творчості. Це – одвічні проблеми стосунків між дорослими та дітьми, і через них – взаємозв’язок поколінь як соціально-культурна основа суспільства; це пошук сенсу кожного окремо взятого життя (сам Хюбнер отримав акторську освіту в Державній вищій школі Саарбрюккена після вивчення германістики, філософії та соціології в Мюнстерському університеті). Врешті-решт, він відкрив для себе одну істину: ставлячи питання, потрібно бути готовим до будь-яких відповідей, і в кожної, на перший погляд, звичайної людини може бути вкрай неординарна доля.

Всі ці питання він підіймає і в п’єсі «Серце боксера», за яку в 1998 році отримав Німецьку премію в галузі театру для дітей та юнацтва; всі вони відображені і у виставі (режисер – Дмитро Морозов). У центрі оповіді спочатку протиставляються два її герої – підліток з кримінальними нахилами Йойо (Олександр Соколенко) та тихий і сумирний мешканець будинку для літніх людей Лев (Ілля Пономаренко). Йойо покарано за викрадення мопеду, і в якості громадської роботи він змушений побілити кімнату Лева. Хлопець грубіянить, кривляється, обзиває чоловіка, думаючи, що той глухий, проте невдовзі дізнається, що цей «старий придурок» – знаменитий на весь світ боксер Червоний Лео. З цього моменту Лев стає для Йойо «значимим дорослим» і вони зближуються: Лео дає розумні поради, як налагодити стосунки з дівчиною, в яку хлопець закоханий; в свою чергу, той дізнається, що мрією Лева є втеча з цього ненависного місця до друга, що мешкає в Парижі. І Йойо (в школі хлопця повинні були називати «проблемним підлітком») одного разу заявляється до будинку для літніх людей в жіночому вбранні і змінюється з Левом одягом, тим самим допомагаючи йому втілити свою мрію.

ставлячи питання, потрібно бути готовим до будь-яких відповідей, і в кожної, на перший погляд, звичайної людини може бути вкрай неординарна доля

У спектаклі грають молоді актори і, зрозуміло, що віковий розрив між персонажами перетворився в даному разі на деяку театральну умовність. Але й за таких обставин Олександр Соколенко в ролі Йойо напрочуд точно передає внутрішній стан підлітка – він рвучкий, мінливий, пластичний, мов ртуть. Йому цілковито віриш.

Вистава (як і п’єса) значною мірою ідеалістична, проте в її основі лежать дуже правильні «посили». Вона не просто про взаємозв’язок поколінь – вона про зв’язок часів, розірваних віковими та соціальними впливами, проте є те, що може з’єднати цей розрив – це людяність.

Фото: Ірина Сомова