«Погані дороги», які ми обираємо

Мабуть, не помилюся, якщо скажу, що посвячені на цю виставу чекали ще від прем’єри «Кіборгів». Оскільки далеко не всі історії, зібрані на Сході країни, автор сценарію стрічки Наталка Ворожбит використала для створення цього сюжету. А значить, мало бути продовження… Не виключено, значно відвертіше, болючіше, жорсткіше, ніж фільм Ахтема Сейтаблаєва. (П’єса була написана для лондонського театру Royal Court, була поставлена там минулого року і отримала чимало компліментів як від глядачів, так і від критики).

Нещодавня прем’єра вистави Тамари Трунової «Погані дороги», що відбулася на «Сцені 6», виправдала ці очікування сповна. Шість історій, зібраних в єдину сценічну конструкцію, стали яскравою ілюстрацією відомої істини: війна – це не лише свист куль і брудні окопи, але й скалічені життя тих, хто ніколи не був на передовій, але волею долі опинився у цьому трагічному ланцюжку або ж опиниться згодом.

Потужну ідею драматурга та режисера дублює надзвичайно органічна командна робота людей, що відповідали за візуальне оформлення спектаклю

Зворотній бік війни – це суміш трагедії та абсурду, зневіри й нервового пошуку хоч якогось натяку на те, що завтра, ну добре, післязавтра, гаразд, днями, за тиждень, принаймні коли-небудь це жахіття скінчиться!… А поки там рвуться снаряди – тут намагаються якось жити. Відщипувати свої шматочки радості у провінційному готелі – він повернувся ненадовго і дарма, що ці події так змінили їх обох… Дивитися примітив під назвою «Давай одружимося» по телевізору, міцно тримаючи біля себе цей атрибут із минулого, аби не збожеволіти остаточно і не забути, яким воно було: швидше, не цікавим, але принаймні без саундтреку із вибухів та канонад. Аналізувати моральні аспекти сексу військових із місцевими школярками… І молитися образам, залишеним у старих квартирах. Дарма, що іноді це звичайний базарний килимок із ликом Христа, прибитий до стін із картатими шпалерами а-ля «радянський шик».

Потужну ідею драматурга та режисера дублює надзвичайно органічна командна робота людей, що відповідали за візуальне оформлення спектаклю. У костюмах Христини Корабельникової превалюють, швидше, парадоксальні, гротескові, ніж мілітаристичні мотиви – чоловічі «котелки», сукні у стилістиці балетних «пачок»… Автор сценографічного рішення Юрій Ларіонов уздовж сцени встановив довгий металевий паркан: умовний поділ між таким-сяким миром і дуже реалістичною війною, яка все одно просочується крізь цю залізну конструкцію, вихлюпується у глядачеві залу, пече, болить, шматує серце… Відео нічної дороги на заднику (автор – Дмитро Сухолиткий-Собчук), як символ безвиході і надії водночас: ми маємо пройти цей шлях, яким би він не був, не скотитися у придорожній ярок, не розвернутися назад, а йти вперед і вірити, іншого не дано.

Акторська «збірна» у «Поганих дорогах» грає так, що, здається, про приналежність виконавців до різних шкіл чи театральних колективів знають лише посвячені. Оксана Черкашина, Андрій Ісаєнко, Віталій Ажнов, Валерія Ходос, Христина Синельник, Олександр Ярема, Вікторія Авдєєнко та інші учасники вистави демонструють надзвичайне відчуття партнера, при цьому ні на йоту не відхиляючись від своєї партії. Власне, із своєрідного єднання – всі ми в одному човні, чи то пак, в кабіні одного авто на забутій Богом дорозі – починається сам спектакль, коли, тісно притиснувшись одне до одного, купка людей коли купка людей, міцно притиснувшись одне до одного, єдиним цілим дефілює вздовж сцени, намацуючи правильний шлях…

Фото Настя Телікова