Ніл Саймон “опановує” українську

Навряд чи знайдеться особа, яка б узяла на себе відповідальність заявити, що письменники, поети, драматурги тощо створюють свої витвори для критиків, рецензентів, мовознавців тощо. Безумовно, вони створюються для читачів найширшого, необмеженого

кола. А тому, прошу надати мені слово, аби висловити захоплення і подяку автору перекладу геніального драматургічного твору Ніла Саймона нашою рідною мовою. Мені – читачеві,  який з насолодою прочитав цю трагікомедію під її враженням тричі…

Існують твори, які не потребують оцінки рецензіями. Їх художню вартість можна осягнути прочитавши такий твір особисто. Але віддамо належне традиції.

П’єса “В’язень Другої авеню” – не нова: їй понад 50 років (!). Вона належить до класики сучасної літератури Сполучених штатів Америки. За цей час їй присвячено безліч рецензій, досліджень, відгуків тощо. Адже її обирали до постановки театри з різних куточків світу, а вистави за цією п’єсою визнавалися подією для таких театрів і країн, де це від- бувалося. Цікавість до США, до американського способу життя – не вщухає.

Правда про це життя-буття, буквально, вирує у творі Ніла Саймона. На прикладі життя єврейської родини Едісонів на фоні останніх новин репортера Роджера Кітінга, які не можуть не відлякувати від бажання приєднатися до американського соціуму. За це особлива подяка автору, родове коріння якого бере початок з України в Одесі. Свого часу його

батьки – єврейська  родина – емігрували до Америки, оселившись у Нью – Йорку, де й народилися він і його старший брат. Драматург підвладними йому засобами прагне викоринити з американського життя ганебні риси, від яких герої його твору страждають, хворіють і ладні покинути все та вирушити світ за очі, аби якомога подалі від  “собачого життя”, яким,  за словами Мела, їм доводиться жити. Де помешкання, “ніби ящик із картону, який ще й протікає” із суцільними, нескінченними побутовими негараздами, “в якому навіть кактус – найвитриваліше створіння природи – приречений на загибель”; де їжа настільки не здорова, що

онкологія гарантована будь-кому за її споживання: це лише питання часу; медицина – це простір для змагання зі встановлення тарифів – хто вище встановить – при відсутності належного контролю за наслідками лікування  і безвідповідальності за них ( приклад з лікуванням однієї з сестер Мела і його власним тощо); безробіття, від якого не застрахований ніхто в країні; не ефективна судово-правова система; один з найвищих у світі рівень злочинності (де злочинці здатні викрасти навіть комісара поліції тощо); дорожнеча й безупинна інфляція; тощо. “Я не спроможна витримувати такої навали негараздів”, – ридаючи зізнається чоловіку Една. На додаток, держава не здатна подолати ці негаразди: покладатися на неї-марна справа. Надія – лише “на самих себе”: ” ми повинні покладатися одне на одного” (каже Мел).

На превеликий жаль, дещо з переліченого вище нагадує прояви сьогодення в Україні та вимагає невідкладної адекватної реакції, аби покласти край руйнації держави, спрямувати її розбудову на користь населенню країни. П’єса спроможна пробудити такий порив в різних його верствах, об’єднати задля цього суспільство. В цьому  візьмуть участь герої п’єси: родина Едісонів-Мелвін і його дружина  Една, його старший брат Гарі, і його старші сестри. Це – типова єврейська родина – представники середнього класу. Читачі та майбутні театральні глядачі довідаються  на прикладі їхнього життя про побут і звичаї американського суспільства, про стосунки в його середовищі. Узагальнену характеристику усьому  висловив Мел:

“Тільки власну дупу – ось що всі на сьогодні поважають”. Однак, сусіди згори з цим поглядом категорично не згодні. На словах. А, коли Мел в черговий раз порушує їх спокій, жорстоко й  протиправно поводяться з ним – виливають на нього цебер холодної води. А згодом вдаються до цього вдруге… На боці кого з них після такого правда? Виходить, що саме Мелвін має рацію. Розбрат опанував американське суспільне середовище. Не надихає Мела і його оселя: і меблі, і кондиціонер, і сантехніка, і навіть подушки тощо – все – не так, все –

“дефіктивне”. При цьому -позахмарно дороге… , а користі обмаль. Якщо додати до цього ще й негаразди, пов’язані з роботою, виникає природне запитання:” Як вижити в цьому божевільному, божевільному, божевільному, божевільному світі? Все ж таки.” {Пригадаймо “It’s а Mad Mad Mad Mad  World ” Фільм 1963 року американського режисера  Стенлі Крамера – “одного из наших Великих кинорежиссеров  …  за то воздействие, что он оказывал на сознание окружающего нас мира” (Стівен Спілберг)}. То ж, як вижити і не збожеволіти в такому середовищі? “Ми повинні покладатися одне на одного”,- наполягає Мел,  довідавшись, що й дружина

також як і він втратила свою роботу. Сім’я – єдиний надійний порятунок людини, приреченій існувати в такому потворному світі. І сім’я таки рятує Мела… Не має сумніву, що він одужавши знайде гідну для себе роботу і щастя знову запанує в цій сім’ ї.

Водночас, автор не ідеалізує родинні стосунки Едісонів, зокрема, між невісткою та родиною Мела. І не варто забувати, що всі вони з одного середовища – цього ж таки божевільного, божевільного… світу. Але рідна кров і плоть, родинні почуття беруть гору і, врешті-решт,

матимуть бажані наслідки ( хай і через терни): Мел одужає. Його мужність, сила волі, розум, гідність, непохитність і відповідальність перед дружиною і доньками винагороджені одужанням, подоланням нервового розладу. Він виявляє себе справжнім чоловіком (мужчиной р.м.). і виходить зі скрути переможцем, а його життєвий досвід збагачено власними висновками, до яких спонукали пекельні випробовування, які йому довелося пережити: не слід надто серйозно ставитися до життя; не варто занадто, безоглядно переобтяжувати себе роботою, гребуючи повноцінним перепочинком; треба бути надзвичайно розбірливим у висловах, добираючи слова, коли спілкуєшся з тими, хто перебуває вище за тебе. Ці премудрості, адресовані брату Гарі, мусять почути і читачі, і глядачі на виставі за цією п’єсою, якщо піклуються про власне здоров’я: вони заслуговують, щоб ними керуватися і самому, бо інакше . . .

Една наділена автором багатьма рисами, які підносять її до рівня ідеалу дружини. ЇЇ вірність чоловіку, турбота про нього в час скрути, що пашить самопожертвою, хвилюють, викликають захоплення цією жінкою та плекають мрію та сподівання зустріти в своєму житті схожу на неї.

Гарі – протилежність Мелвіна, уособлення розсудливості і розважливості, підприємливості – обранець успіху. Він – бізнесмен і зразковий сім’янин: поруч з такою особистістю почуваєшся як за кам’яною стіною – впевнено та надійно захищеним. Індивідуалізуючи кожну із сестер

Мела, автор наділяє їх однією спільною і безсумнівною рисою – вони також здатні до самоутиску заради блага в родинному колі. А їх власне життя також безжальне до цих літніх, з букетом хвороб і проблем, самотніх жінок. Вони викликають співчуття й належну повагу до себе, яку заслуговують.

Отже, правота світобачення Мелвіна Едісона переконливо доведена в п’єсі: покладаючись на самих себе мети досягнуто – Мел відновлює здоров’я, одужує. Значною мірою зусиллями дружини. За підтримки родини, яка цілком могла б бути такою як вимагали б обставини. Корективи вніс сам Мел не без участі Едни.  Віриться, що остаточне порозуміння між родичами не обмине Едісонів також.

“Потужна сила і гармонія всередині єврейської сім’ї багато століть дивують оточуючих. Неодноразово робилися спроби з’ясувати, в чому ж полягає секрет щасливих, теплих відносин, що складаються між єврейським чоловіком і єврейською жінкою. Навіть в наші

дні, коли деякі єврейські традиції забуті або відкинуті, єврейська сім’я, як і раніше, продовжує залишатися символом надійності, чистоти і вірності.

В основі цього благополуччя лежить система цінностей, що передається з покоління в покоління навіть в найважчі для євреїв часи. Спільне життя, засноване на взаємних повазі й порозумінні, скромності й любові до чоловіка (жінки) і до дітей – ось що стає основою для справжньої єврейської сім’ ї .”   ( Бнєй  Азриєль.  М Б Ф   Єврейський  ХЄСЄД ).

Автор п’єси утверджує і оспівує феномен єврейської сім’ ї, як символ надійності, чистоти й вірності, як непорушну віковічну традицію Єврейського народу.  Автор перекладу Володимир  Шевчук виступає як однодумець і союзник  Саймона в його задумі п’єси і як популяри-

затор його видатного витвору  серед українського народу та  україномовної частини громадян в Україні та за її кордоном. Завдяки майже ідеальному перекладу Шевчука, все що прагнув донести до читачів Ніл Саймон, гідно й досконало пролунало українською мовою.

Це дає можливість україномовним читачам і театралам сприйняти цей дивовижний за багатьма ознаками твір собі на користь і задоволення, відкрити для себе улюбленого   для американців  драматурга й кіносценариста з українським корінням єврейського походження.

Заслуга перекладача полягає ще й в тому, що він обрав для перекладу напевно найкращий і суспільнозначущий твір автора зі світовим ім’ям – гранично гостросоціальний і такий надзвичайно актуальний для сучасної України. Мова перекладу – бездоганно українська

без сурогату, що забезпечує  легкість сприйняття тексту й занурення в його глибини, викликає прагнення досконало оволодіти українською мовою.

Значення цієї роботи збільшує й те, що вона використовуватиметься в двох іпостасях: і як літературний твір, і як драматургічний для українських театрів в нашій державі та за кордоном. Україномовні театри задихаються від нестачі п’єс такого масштабу. Це удвічі збільшить кількість потенційних “споживачів” твору. Вдалий крок у поширенні п’єси – перше її оприлюднення ч/з  З М І – журнал №1 в Україні  “Всесвіт”.  Практика звернення  театрів за порятунком до ремейків власних хітів минулих років – це хіба що “киснева подушка”  для важкохворого, яка, до того ж, не гарантує якість повтору. Для прикладу досить порівняти виставу-шедевр Володимира Оглобліна “Моя професія – сеньйор з вищого світу” з її сучасним  візаві в театрі ім.

І. Франка.

 У Посольстві  США  в Києві схвально поставилися до вибору п’єси Ніла Саймона і її перекладу для україномовних громадян. Свого часу в Америці вона допомогла країні в подоланні багатьох пекельних негараздів в її житті. Допоможе і нам. . .

 Олексій Титаренко