Ляльки на сторожі доброго настрою

Важливо зауважити, що не випадково для нової постановки режисер Дмитро Драпіковський обрав однойменну комедію італійського драматурга, реформатора італійського театру доби Просвітництва Карла Ґольдоні (1707 – 1793 рр.), відомого своєю багатою літературною спадщиною. Сьогодні, в умовах війни України за свою незалежність, одним з важливіших завдань, що постали перед театральними колективами, є завдання зробити мистецтво доступним та надати українському глядачеві можливість відволіктися (хоча б на деякий час) від надскладних реалій. «Діяти на своєму культурному фронті, аби дарувати людям радість, спокій і впевненість в завтрашньому дні!» – таке має бути гасло української театральної спільноти нашого часу. Тому п’єса К. Ґольдоні, що належить до жанру комедії звичаїв та характерів, якнайкраще відповідає вимогам сьогодення: її вирізняє яскрава карнавальна стихія, сповнена соковитими побутовими деталями та гротеском. До того ж, класична комедія К. Гольдоні, яка вперше була представлена у Мілані в 1749 році й відома численними екранізаціями, не старішає протягом кількох століть! Комедія і сьогодні набуває нових барв у постановці на сцені Київського академічного театрі ляльок: встигати всюди, не втрачаючи оптимізму, навіть якщо все пішло шкереберть – ось гасло, що характеризує невгамовного слугу всіх часів – Труффальдіно.

Дмитро Драпіковський вирішив не копіювати вже відомі версії, а взяти за основу ігрову природу театру ляльок, синтезуючи її з «живою» грою акторів. Отже, у виставі грають як актори, так і ляльки. Перед глядачем постають герої комедії дель арте, котрі фігурують не лише тут, а й у багатьох інших п’єсах старої Італії. Це сталі образи та характери: Панталоне (скупий старий господар), Доктор (псевдонауковий), Брігелла (розумний слуга), Труффальдіно (дурний слуга) та інші. Усі ляльки, як і актори, представлені в костюмах, що відображають характер відповідної епохи: перуки, маски, сукні, плащі… Вишукані й пропрацьовані до найменших дрібниць декорації, спроєктовані художником театру Миколою Даньком, творчо відтворюють просторове середовище, переносять глядача до Венеції середини ХVІІІ століття, природно доповнюючи зоровий образ, місце і час дії театральної постановки. Доповнюють карнавальну атмосферу енергійні та жваві актори в масках, яскравих плащах, котрі між сценами під відповідний музичний супровід вриваються у дійство і влаштовують хореографічну феєрію у постановці балетмейстера Ганни Кийко.

Також слушно у виставі задіяні саме маріонетки. З найдавніших часів у багатьох народів світу існувало порівняння життя людини з маріонеткою, яку смикають за мотузочки. Тема людської волі, якою керує хтось з гори, завжди була присутньою в середньовічній філософії. (Свою назву маріонетки отримали від найменування фігурок божої матері (Marion, Marionette), зображення якої у вигляді маленьких дерев’яних статуеток продавалися в храмах під час богослужіння). Окрім маріонеток у виставі використаний ще один вид ляльок: маски – картини з вирізами для обличчя, котрі актори дотепно обігрують. Наприклад, коли розкрилася таємниця переодягненої в чоловічий одяг Беатріче, картину перевертають, а там – вуаля! – жіночій силует.

А ще виставу гармонійно доповнює сценічне фехтування: спочатку на ножах, а потім на шпагах. Такий елемент завжди оживлює постановку і захоплює глядача. Сценічний бій ставив заслужений діяч мистецтв України Юрій Старостін.

Сюжет цієї типової комедії положень: дві любовні лінії, основна з яких – це  любов Беатріче і Флоріндо. А головний герой, котрий їм служить, – Труффальдіно (закоханий у служницю Смеральдіну) – крутиться як вуж на сковорідці та все плутає: речі, гроші господарів, книги, листи, доручення, але виходить сухим із води. Головне, що все закінчується добре, всі закохані возз’єдналися завдяки плутанині, створеній слугою-пройдисвітом.

З одного боку, сам автор назвав свій твір «комедія – жарт», для розслаблення та відпочинку мізків. А з іншого – складний багатоплановий твір лише з першого погляду здається легким і розважальним. Гольдоні був чудово освіченим, здобув юридичний диплом і нісенітницю ніколи б не писав. Мораль – у вчинках персонажів, їхньому ставленні до ситуації. Ніхто не помер, нікого не вбили! А завдання театру розвеселити та відволікти глядачів було виконано!

Вадим Доценко

Фото Серж Базилік