Казкова чарівність її строф…

25 лютого минає 150 років від дня народження поетеси, драматургині, публіцистки Лесі Українки. Однієї з найвідоміших жінок за всю багатовікову історію України. Як стало відомо, до ювілею її ім’ям названо площу у столиці Іспанії Мадриді…

А що буде у нашій країні? Не залишаться поза увагою в умовах карантинних обмежень зусилля чисельних музеїв Лесі Українки, діячі національного мистецтва підготують виставки, покажуть фільми про її життя й діяльність. Пройдуть і прем’єрні спектаклі та концерти.

Певен, згадаються і заходи вшанування пам’яті великої землячки, вже знайомі нашому глядачеві. У репертуарі заслуженої артистки естрадних мистецтв України, режисера, поетеси, художниці, танцівниці Юлії САК є моновистава «Без надії сподіваюсь». З’явилася вона 2007 року – і з тієї пори виконавиця грала її по всій Україні. Є вона, звісно, і у цьогорічному календарі культурно-мистецьких заходів.

– Пані Юліє, розкажіть, будь ласка, як виникла ідея вистави «Без надії сподіваюсь». Що закликало Вас до роботи над нею?

– Це друга моя сценічна робота. Після показу у Київському будинку актора вистави «Анна Ахматова. Самотність» дирекція закладу запропонувала зробити виставу про Лесю Українку і провести у них прем’єру. Я три місяці влітку 2007-го, замість відпочинку, працювала над постановкою, і вже 27 вересня спектакль побачив світ. Був аншлаг, прекрасні відгуки.

Але найбільше мені запам’яталась одна бабуся, яка після заходу підійшла до мене і сказала: «Вранці я помирала, вийшла пізніше на вулицю дихнути свіжого повітря. Побачила вашу афішу і вирішила піти на виставу. І от зараз… я живу! Ваша вистава повернула мене до життя! Дай, дитинко, я тебе благословлю!» Заради цього хочеться творити!

– Леся Українка з перших своїх літературних кроків добре розуміла роль поетичного слова. А що особисто Вам найбільш близьке у її поезії?

– Поетичність, романтика, казкова чарівність її строф, сила духу. Леся була генієм і залишила для нашої України великий скарб!

– Як я бачив, у спектаклі Ви використовуєте сюжетні лінії «Лісової пісні», «Кассандри», «Блакитної троянди», автобіографічні вірші…

– Саме так, бо у виставі «Без надії сподіваюсь» я граю саму Лесю Українку, Кассандру, Любашу та Мавку. Мені завжди було цікаво грати різні ролі, миттєво перевтілюватися, а серед образів, які виписувала Леся, багато є глибинних, яскравих. До речі, драма «Блакитна троянда» не мала успіху на сцені, образ Любаші, душевно хворої дівчинки, був складний для сприйняття. Але саме своєю складністю він і привернув мою увагу.

– Леся Українка все життя активно трудилася на ниві літературного перекладу – і, бувало, персонажі європейської поезії ставали й персонажами її власних творів.

– Як кожна талановита людина, Леся мала досконало розвинуту художню уяву, її надихали різні образи. І у своїй поезії вона вміла створювати яскраві образи навіть із чогось звичайного. Дії цих персонажів відтворюються у яскравій мальовничості українського слова – це найбільше зацікавило мене як актрису.

– До того ж, поетична творчість надавала письменниці змогу відволіктися від важкої виснажливої хвороби. А ще – сили подорожувати, активно цікавитися тодішнім мистецьким життям.

– Так, мистецтво допомагало Лесі Українці жити, боротися. Вона саме зверталася у віршах до Музи:

Прилинь до мене, чарівнице мила,

І запалай зорею надо мною,

Нехай на мене промінь твій впаде,

Бо знов перемогла мене ворожа сила…

Для багатьох видатних особистостей мистецтво – сенс їхнього життя, джерело життєвої енергії.

– Тож, як бачимо, ця жінка не вирізнялася ані неабиякою статурою, ані сильним здоров’ям, але в історію увійшла як поет мужності й боротьби.

– Сильна духом, Леся повсякчас відкликалася на революційні події, написала чимало віршів і на ці теми. Тут мені хочеться згадати про її любов до революціонера Сергія Мержинського. Втрата коханого для Л. Українки була страшнішою за хворобу, але вона все одно знайшла в собі сили жити далі:

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть, думи сумні!

– Для вистави «Без надії сподіваюсь», яка не сходить зі сцени вже 13 років Ви, пані Юліє, використовуєте таку форму подачі, як моноспектакль. Тож наостанок хотів би дізнатися Вашу думку як фахівця – чи є вона достатньо оптимальною щодо присвят великим співвітчизникам?

– Вшановувати пам’ять великих людей можна в будь-якій формі. Головне, щоб це було талановито. Щодо моновистав – це складний жанр, де 90 відсотків залежіть від гри актора. Якщо актор буде грати фальшиво чи слабко, навіть досконала постановка не зможе зацікавити людей.

У моновиставах потрібна, перш за все, відвертість виконавця і, звичайно, талант, професіоналізм. А якщо говорити про мистецтво взагалі, то воно повинно нести духовність, зцілення для душі, осяяння для мозку. І нести своє світло через століття, через кордони, незважаючи ні на які перешкоди.

Так жила і Леся Українка. Вічна пам’ять великим геніям світла!

Юрій ШЕВЧЕНКО