…І будеш (?) міцний…
Вистава Тамари Трунової «Гарантія 2 роки» закликає плекати весну в душі не залежно від пори року
В одному із фільмів «Квартету И» звучить влучний опис ситуації, в якій з власної волі опиняються багато, якщо не більшість мешканців земної кулі. Коли ти роками думаєш, що сьогодні – це так, «чернетка», адаптація, набір швидкості і скоро почнеться справжнє життя, а тоді раптом розумієш, що воно вже років п’ятнадцять як іде, більше того, через п’ятнадцять років активний період закінчиться, все найцікавіше мине… З хронологією можуть бути нюанси, але в загальному багато хто переживав подібні прозріння і картав себе за постійне відкладання на потім різних справ, важливих розмов, крутих подорожей, душевних потрясінь, рішучих кроків, пристрасних поцілунків і нових варіантів. Головний герой нової вистави Тамари Трунової «Гарантія 2 роки» до цього відкриття так і не наблизився, його амплуа – вимушене? вроджене? – равлик, що втомлено повзе зеленою травою. Райне Куккіа (Анатолій Ященко) – чоловік пенсійного віку, який не має постійної роботи і нормального житла, кохання і родина залишилися в минулому… Ні, з ними, на перший погляд, усе гаразд – у сина своя сім’я, колишня дружина теж нормально влаштована. Ось тільки цей «зайвий чоловік» на схилі життя починає здогадуватися, що всі його радісні дні – в минулому, що найбільше щастя, душевний комфорт, йому точно вже ніколи не пізнати. А можливо, ті щасливі миті, що виринають в пам’яті, – просто вигадка, перебільшення, красивий келих із коктейлем, який насправді виявився пластмасовим реквізитом, шикарні краєвиди – не справжні, а намальовані?.. «… і будеш міцний, і не будеш боятися…» – після знайомства з героєм стає очевидно, що це пророцтво, яке раз по раз висвічується на рекламному щиті, може бути адресоване кому завгодно, тільки не цьому емоційно виснаженому, закомплексованому, зневіреному чоловікові.
Повна протилежність Райне Куккіа – його сусід і товариш Калеві (Костянтин Костишин), щирий у своїй одержимості серіалом «Санта Барбара», натхненний ідеєю зблизити Райне з сім’єю сина – для всіх трьох її членів загроза розчаруватися у житті, схоже, теж є цілком реальною, – і переконаний у тому, що на Різдво повинні траплятися дива. Калеві – єдиний, кому тут варто заздрити і за кого радіти. Його безпосередність вартує значно більше, ніж усі мудрі репліки обох Внутрішній голосів головного героя. І байдуже, що стандартною реакцією на поведінку Калеві, мабуть, буде таки палець біля скроні…
І хоча сюжет п’єси Сіркку Пелтола «Людяна людина», як і сама вистава Тамари Трунової, далекий від оптимістичного, фінал історії можна порівняти … з гавайським вінком, в якому танцювала ламбаду колишня дружина Райне (Леся Самаєва). Адже тільки від людини залежить, де цей вінок може опинитися – на красивій шиї жінки, яка танцює до нестями, чи на могилі власних мрій і втрачених шансів.
Фото: Анастасія Мантач