Гаряча фінська Баба Пріся

Серед  переможців фестивалю, в якому взяли участь близько 150 театрів з усього світу, – вистава «ЗОНА» з п’єсою Павла Ар’є «Баба Пріся» (режисер Ігор Фрей, Фінляндія). Історія, яку столичні глядачі знають і люблять як виставу Театру драми і комедії на лівому березні Дніпра «Сталкери», у виконанні акторів з Гельсінки звучала щемно, пронизливо, близько до притчі, народної думи і по праву стала однією з найцікавіших постановок ТеатрNET.

Її зовнішній сценічний мінімалізм не відміняє великої внутрішньої напруги, яку творять український театральний  колектив Фінляндії. Про виставу й  театральне життя українців у Фінляндії читачам «ТКК»  розповідає режисер Ігор Фрей.

– Ігоре, як і чому сформувався ваш театральний осередок у Фінляндії?

– Активісти нашого товариства  часто зверталися до літератури й театрального мистецтва під час підготовки та проведення різноманітних заходів, організованих для діаспори. До Різдва, на Шевченківського свята, до Дня незалежності та інших  подій завжди організовувалися зустрічі з виступами та театральним дійством. З цього і почалася історія нашого театру.

Одного разу, восени 2014 року, я зібрав своїх театралів і ми вирішили створити справжній український театр. Зареєстрували його як товариство у Єдиному європейському реєстрі підприємств і організацій і з того часу стали повноцінним українським театром за кордоном, але аматорським. У нас професіонали тільки спеціалісти – режисери, хормейстери, хореографи, художник з костюмів, перекладачі. Акторський склад повністю аматорський. Завдяки підтримці і допомозі Посольства України у Фінляндії та Ісландії ми маємо чудову репетиційну базу. Для вистав орендуємо театральні майданчики міста. Працюємо для нашої та інших діаспор, показуємо вистави не тільки українцям та корінним мешканцям Фінляндії, але ще і в інших країнах Північної Європи та Балтії.

• Хто до нього долучився? Які це люди і чим вони займаються?
• До театру долучилися активисти Товариства українців Фінляндії, які щоразу брали участь у всіх подіях, організованих Товариством українців спільно з Посольством Україні у Фінляндії та Ісландії. Українці, які постійно проживають у Фінляндії і які люблять українське мистецтво. У нас в театрі грають представники різноманітних професій. Є будівники, автомайстри, медичні працівники, вчителі, бухгалтери, кухарі, продавці, інженери…

• Наскільки потужна і дієва українська діаспора у Фінляндії?
• Товариство Українців у Фінляндії (ТУФ) було засноване в 1997 у місті Гельсінкі. Метою товариства є згуртовування українців, які мешкають у Фінляндії, зберігання досягнень української культури та розповсюджування інформації про Україну. Особливо дієвим товариство стало починаючи з 2014 року,  На даний час ми маємо активну та згуртовану у спільних справах організацію українців. Крім нашого театру, в товаристві дїють дитячі гуртки та осередок Пласту для дітей.  Товариство проводить різноманітні культурні свята та спортивні турніри для громади, Дні українського кіно в Фінляндії, популяризує українську кухню та культурні традиції на щорічних «Ресторанних днях» (вуличний ресторан),  доходи від яких ідуть на волонтерську та благочинну діяльність. Доброю традицією товариства стали зустрічі з популярними українськими письменниками та видатними діячами.  Дуже важливою є співпраця з урядовими та неурядовими організаціями в рамках проведення спільних заходів  Товариства та налагодження партнерських зв’язків. Також актуальною є участь нашого товариства у громадських, культурних, благодійних та гуманітарних проектах. Так, в далекій Фінляндії, ми горді тим, що є українцями!

– Як потрапила до Вас п’єса Ар’є? І що у ній найбільше зачепило?

– Якось в мережі я прочитав цікаві відгуки на Павлову п’єсу «Слава Героям». Я дуже захотів її прочитати і звернувся до Павла з проханням надіслати мені цю п’єсу. Цього ж дня надвечір Павло надіслав мені дві п’єси, «Слава Героям» та «На початку і наприкінці часів(Баба Пріся)». Я почав читати. Читав півночі, бо вирішив прочитати два твори поспіль.

Довго заснути не міг, емоції зашкалювали, але, вгамувавши серце і душу, я вирішив ставити «Славу героям».  І заснув. А от вночі відбулося дійство…. Я бачив чорну Україну, яка плаче, я бачив бабу Прісю, яка одягає чорну хустку і від неї, з сумною піснею, відлітає чорна хмара, яка, як радіація, повзла на Україну та на весь світ.

Я чув крики диспетчерів, які викликали пожежників, чув українську пісню, потім  бачив позацивілізаційну, доісторично-брутальну відьмарку бабу Прісю, яка танцює в агонії, мені наснилися німці, яких вона рубала, а також мавки, які тягнули в очерет бабиного онука….і прокинувшись на ранок, я відклав «Славу героїв» і почав знову читати про бабу Прісю. Ще раз прочитавши,  зрозумів, що це наша п’єса, вона про мене, про тебе, про нас усіх, українців. Вона мені  близька, бо до 2001-го року я сам прожив у зоні радіоактивного забруднення. Перечитавши вдруге, зрозумів, що ця п’єса – подарунок долі і мені треба її ставити. Ні, не треба,  а  ХОЧУ ставити. За ніч я побачив усю п’єсу,  мізансцени, почув музику, побачив акторів, відчув дихання і рух твору і взявся за поставку. А актрисі, яку  запросив на роль баби Прісі, на першій читці  сказав: «Ти – ненька-Україна,  ти борониш свою землю, бо вона свята!» Так вона і грала, а потім отримала Гран-прі за найкращу жіночу роль на VI Міжнародному театральному фестивалі у Кракові «Схід-Захід».

– З ким з українських акторів Вам хотілось би попрацювати у якості режисера?

– Це  дві мої мрії, які,  сподіваюся, коли-небудь здійсняться. Перша. Привезти свій театр в Україну. І друга мрія. Поставити виставу на київській сцені з українськими акторами. З якими? У мене так багато улюбленців серед українських акторів, що їх вистачить не на одну п’єсу.  Тому, не буду переходити на особистості, я люблю їх усіх!

– Який європейський театр наразі Вам цікавий?

– Як театральна організація, як підприємство? Звичайно Лондонський Royal Court театр, який зробив вагомий внесок у сучасне театральне мистецтво і продовжує бути лакмусовим папером у театральному світі. Це живий, сучасний, новаторський театр. Я хотів би працювати в такому театрі. Або навіть керувати ним.

–  А є режисер у Європі, у світі, яким Ви захоплюєтеся?

– Роберт Вілсон. Американець, який ставить і европейську класику, і авангардну драму. Мені близький і цікавий стиль, в якому він працює, – це театр на перетині візуального мистецтва, де світло, тіні, гамма кольорів, костюмів і декорацій так само важливі, як акторська гра. Поет і письменник Луї Арагон якось сказав, що Вілсон «втілює на сцені те, про що сюрреалісти тільки мріяли».  Ще дуже цікавий італійський режисер-експериментатор Піппо Дельбоно, російський Іван Вирипаєв. Геніальний американський театральний продюсер і режисер бродвейських постановок Харольд Прінс. Шкода, він помер влітку минулого року… Це саме ті люди, які розуміють, у чому полягає бонус відвідування театру – в  усвідомленні, що це дійство ніколи більше в такому вигляді в точності не повториться. Тому театр буде жити завжди, незважаючи на відеоігри, кіно, телебачення і сучасні технології. А що стосується улюблених драматургів, то я мрію поставити п’єсу норвежця  Юна Фоссе. Він геніальний письменник, а його драми – серед   найбільш затребуваних на сценах світу.

Олег Вергеліс