Естетика породжує етику

П’ятнадцять років тому столичну Оперету очолив режисер Богдан Струтинський. Дуже добре пам’ятаю тодішні настрої навколотеатральної спільноти: переважна більшість була переконана в тому, що фіаско новопризначеного керманича не за горами, і лише поодинокі учасники тієї умовної дискусії вірили й        наполягали, що без молодих і амбітних український театр приречений ще довго топтатися на місці. Ці п’ятнадцять років довели, що праві були саме ті, з меншості. За цей час столичний Театр оперети отримав статут академічного і національного, очолив усі можливі рейтинги популярності серед київської публіки, започаткував низку окремих проектів та фестивалів, демонструє щорічну динаміку фінансових та художніх показників… Нещодавно Богдан Дмитрович отримав переконливу перемогу в конкурсі на посаду генерального директора-художнього керівника Національного театру оперети, тож наступні п’ять років і для театру, і для його шанувальників обіцяють бути ще цікавішими.

• Національна оперета давно втілює в життя стратегію широкоформатного театру, у своїй програмі, з якою виходив на конкурс, я цей вектор також означив, – розповідає Богдан Струтинський. – До цього, зрештою, спонукають й ті нові сцени, які ми відкрили протягом цього та минулого сезонів, це чітко сегментовані майданчики. Головна сцена – музичні жанри: оперета, опера, мюзикл. Також тут проходять великі музичні програми, концерти. Як ви знаєте, наша концертна діяльність є надзвичайно активною, об’ємною, вона вбирає в себе як міжнародний блок, так і проекти, які для нашого театру вже стали традиційними: як то концерт «Штраус в опереті», який відбувається уже протягом семи років, чи зовсім новий концерт «Різдвяні зустрічі», що спричинив справжній фурор і наступного разу ми запланували вже три такі концерти. Камерна сцена, наш Театр у фойє, демонструє прекрасну комерційну успішність і відповідає за невеликі форми музичного жанру, такі як опера-буфа, комічна опера, кантата. Розширюємо жанрову палітру ще однієї нашої сцени – Центру Івана Козловського: опера, лірична опера, моновистави… І ще дві сцени суто експериментального характеру: Stage_Lab, що була відкрита минулого літа з метою грати не лише музичні, але й драматичні вистави (першою виставою на цьому майданчику став «Акомпаніатор» у постановці Олександра Білозуба) та майданчик, який має долучити до нашого театру молодих режисерів і прислужитися максимальній реалізації потенціалу нашої трупи, – це «Сцена 77». Вона відкрилася наприкінці минулого року виставою Влади Бєлозоренко за повістю Марії Матіос «Москалиця». Туди ж ми перенесли «Любовний монолог» та «Під небом синім», які вже були у нашому репертуарі.

… привернути увагу  людей, які б, скажімо, ніколи не прийшли на оперу чи оперету, але цікавляться експериментальною драмою

• Афіша цього майданчика наповнюється особливо активно…
• Так, буквально днями на «Сцені 77» відбулася прем’єра вистави «Оркестр» Жана Ануя – це проект переможниці нашої режисерської лабораторії, яку ми проводили у вересні, Анни Горянської. А наприкінці сезону львів’янин Олексій Кравчук випускатиме тут «Зачаровану Десну». До речі, на цій сцені вистави можуть іти паралельно із виставами великої сцени, ми подбали про добротну звукоізоляцію. Таким чином, театр продовжує вдосконалюватися як соціально-мистецька інституція, що має широку палітру діяльності. Звісно, первинний жанр для нас – музичний, але наші актори, які хочуть реалізувати себе ще й в драматичному театрі, отримали таку можливість.

• Серед усіх майданчиків, як на мене, «Сцена 77» має особливе значення ще і з маркетингової точки зору…
• Скажу чесно, ми хотіли зачепити інший ринок, привернути увагу тих людей, які б, скажімо, ніколи не прийшли на оперу чи оперету, але цікавляться експериментальною драмою. Так, це великі інвестиції, але результат того вартий. А сцену Stage_Lab, приміром, ще можемо використовувати і для інших заходів, як от круглі столи, конференції, драматургічні читання, творчі зустрічі тощо.

• Знаю, що ви у своїй програмі велику вагу приділили не лише творчим планам, але і господарчим питанням, проблемі облаштування будинку театру…
• Подальша робота над естетизацією нашого приміщення триватиме й далі, тому що я завжди говорю, що естетика породжує етику. Найближчим часом хочемо завершити реконструкцію сцени. Цього року ми провели велику роботу з оновлення сценічного майданчика, тепер дійшла черга до машинерії, треба її протестувати до наступного сезону. І, звісно ж, хочемо зробити зал для глядачів. Тоді перша черга реконструкції будівлі буде завершена. Друга черга – будівництво шестиповерхового приміщення з репетиційними залами та приміщеннями для інших служб. А тут, в основній будівлі, буде створений музей, залишиться касовий зал. Також у новому приміщенні будуть облаштовані склади для декорацій та працюватимуть виробничі цехи.

• Ще один пункт вашої програми – соціальний…
• Так, і він також продиктований тим досвідом і тими напрацюваннями, які були започатковані кілька років тому. Ми маємо угоди із шістьма вузами, студенти яких проходять практику у нашому театрі та долучаються до наших заходів. Також це робота з військовим госпіталем, робота з понад шістдесятьма різними організаціями… Це вистави, на яких проходить збір коштів для поранених, зокрема для тих, хто потребує протезування… До речі, для протезування ми вже зібрали і передали понад сто сімнадцять тисяч гривень.

це великі інвестиції, але результат того вартий

• Що нового заплановано у співавторстві із театрами інших країн?
• Національна оперета має тісні контакти з театрами Європи – з Литви, Угорщини, Румунії, Польщі, де нещодавно наш театр гастролював з проектом «Десять тенорів», а у нас концерт «Десять тенорів» звучав протягом двох днів – 7 та 8 лютого. Міжнародний напрямок складається зі спільних проектів та копродукції. Результатом саме копродукції буде квітнева прем’єра мюзиклу «Сімейка Аддамс», яку ставить литовський режисер Кестутіс Стасіс Якштас. Він до нас приїздить зі своєю командою – художником-постановником Гінтарасом Макаревічусом та балетмейстером-постановником Дайнюсом Бервінгісом.

• Які ваші особисті творчі плани?
• Ставитиму «Баядеру» Імре Кальмана, виставу готуватиму разом з Вадимом Прокопенком і Сашком Білозубом. Ця прем’єра великої сцени запланована під завісу сезону. А найближча прем’єра головного майданчика – «Біла ворона» режисера Максима Голенка, на яку ми запрошуємо наших глядачів уже 22 та 23 лютого. До слова, в моєму контракті окремим додатком став список з десяти вистав, які вже поповнили і ще поповнюватимуть наш репертуар цього року. І це не рахуючи шістнадцяти нових концертів та двох великих фестивалів, які ми робимо у Києві, Бучі та Івано-Франківську.