«А що, якщо?»
Стас Жирков і Тамара Трунова обіцяють не лише берегти, але й розвивати, модернізувати та вдосконалювати Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра
18 січня у Департаменті культури КМДА відбувся конкурс на заміщення посади директора-художнього керівника Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Документи на участь у якому подали режисер Катерина Степанкова, актор та багаторічний заступник директора Театру драми і комедії Олександр Ганноченко, художній керівник театру «Золоті ворота» Стас Жирков та режисер Тамара Трунова. Під час засідання Тамара Трунова зняла свою кандидатуру на користь Стаса Жиркова, заявивши, що вони вирішили об’єднати свої програми. Отримавши найбільше голосів від членів конкурсної комісії, Стас Жирков наголосив, що це їхня спільна з Тамарою перемога і в Театр драми і комедії вони прийдуть разом. Наша розмова з Тамарою і Стасом розпочалася з прогнозованого питання.
- Коли і чому виникло рішення про об’єднання програм?
- Стас: Уже подавши документи на конкурс ми зустрілися з Тамарою з іншого питання. Поспілкуватися, зорієнтуватися у планах, зрозуміти, як ми будемо жити після цього конкурсу, адже не секрет, що багато хто чекав, що ми у цій ситуації просто розсваримося. Розрахунок певних людей був, зокрема, і на це. Але поспілкувавшись, ми зрозуміли, що дивимося в одному напрямку. Так народилася ідея об’єднати наші програми і наші зусилля. Пригадайте, коли я прийшов у «Золоті ворота» – кого першого запросив до постановок? Тамару Трунову, Максима Голенка, Владу Бєлозоренко. У моїй програмі цього конкурсу Тамара відразу фігурувала як режисер, на якого я дуже розраховую. Після об’єднання дещо змінився ракурс, тепер я розраховую на Тамару не лише як на режисера, але і як на соратника, як на людину, яка робитиме проекти, впливатиме на процес, її думка для мене важлива. Хоча вона була би для мене важлива у будь-якому випадку.
- Тамара: Ще восьмого січня зранку, в останній день прийому документів на цей конкурс, я сумнівалася, чи варто…. Бачила ситуацію дещо інакше і вважала, що подаватися двом кандидатам від театру нерозумно. Але зрештою вирішила, що не подаватися не можу. По-перше, мене підтримувала значна частина Театру драми і комедії. По-друге, коли після десяти років роботи в театрі Едуард Маркович вирішив взяти мене у штат, він сказав, що має розуміти, на яку конячку ставить. І попросив пообіцяти, що буду в театрі завжди. Я йому тоді пообіцяла, що буду в театрі доти, доки тут буде він. На що Едуард Маркович сказав: «Тамріко, це несерйозно». Я запам’ятала ту розмову… І восьмого січня зрозуміла, що не подаватися – це не серйозно. З різних точок зору. У тому числі, з точки зору внутрішнього відчуття того, що мені вже давно є що зробити і є що сказати, я маю досвід і бажання принести його в рідний театр. Наступного дня ми зустрілися зі Стасом і, можна сказати, з’ясували наші стосунки. Зрозуміли, що навмисне чи ненавмисне, але нас зіштовхували одне з одним. Проговорили всі проблемні моменти і після зустрічі, яка тривала дві години, зрозуміли, що нам стало краще жити. А що, якщо? – говорять, за таким принципом працював Волт Дісней. Так ось, першим «А що, якщо?» стосовного нашого об’єднання сказав Стас. Далі були інші серйозні розмови, уже більше предметні.
- Стас: Тут важливий момент. Тамара восьмого січня думала про те, щоб подати документи, я ж думав про те, щоб не прийти на конкурс. Чесно. Це ж не та історія, що людина на сто відсотків упевнена у своєму успіху. Це історія, де доведеться дуже багато працювати. І ми це прекрасно розуміли. Саме цим і були продиктовані сумніви. Це як вдруге стрибати у крижану воду, адже ти знаєш, як буде холодно. Це адекватний страх.
- Тамара: А у мене ще було відчуття, що я іду, кульгаючи на одну ногу. Без адміністративного досвіду, але з творчою програмою, від якої сама була у захваті. Але я командний гравець.
- Мені здається, зараз, після перемоги, у вас має бути інший страх. Днями відбудеться ваше представлення колективу. І якщо Тамару, яка багато років працювала у театрі, поставила там не одну виставу, цей колектив знає і шанує, то ви, Стас, людина, яку чимало хто з цього колективу сприймає, м’яко кажучи, не надто позитивно…
- Стас: Мене в штики сприймали років з семи. Куди би я не прийшов – скрізь займав лідерську позицію, при чому, досить швидко. Свого часу, наприклад, я міг би стати професійним танцівником. Мене навіть запрошували в іншу країну, за три роки я досяг у танцях неабияких результатів, у той час, як інші для таких результатів витрачали п’ять і шість років. Так було і в школі, і в університеті, і в «Золотих воротах». Але тут я не скажу, що проти мене виступає значна частина колективу. Швидше, є ті, хто мене не знає і кому щось про мене розказали. За своєю суттю я будівельник, а не руйнівник. Я креатор. У будь-якому випадку, намагатимуся з усіма знайти спільну мову.
- А як давно ви були у Театрі драми і комедії?
- Стас: Майже увесь минулий рік я був поза Україною. До Києва приїхав сьомого грудня і в той момент моя поява в театрі була би некоректною. Тож я прийняв рішення, що до конкурсу в театрі не з’являтимуся. Мені здається, це було чесне і адекватне рішення.
«Зберегти» – це неправильна позиція, особливо для живого колективу, його потрібно розвивати
- Але ж ви не могли не знати, що театр, трупу якого ще кілька років тому називали зірковою, нині значно здав свої позиції…Принаймні, останні прем’єри вказують саме на це…
- Стас: А у мене з цього приводу запитання до критиків. Чому вони про це мовчали? Чому ж не провести аналіз, не вказати на недоліки… Всі наче води в рот набрали. А сьогодні ж це не той театр, у трупі якого були і покійний Віталій Лінецький, і актори, які нині працюють на інших сценах – Дмитро Суржиков, Олександр Кобзар… Ми входимо у зовсім інший театр. Чому про це мовчать? Чому всі говорять лише про «зберегти»? «Зберегти» – це неправильна позиція, особливо для живого колективу, його потрібно розвивати. Ми будемо співпрацювати з Павлом Ар’є , це прописано в нашій програмі. Плануємо таким чином започаткувати нову професію в українському театрі – драматург. І хочемо, щоб головним драматургом Театру драми і комедії на лівому березі став саме Павло. Мало хто знає про те, що Павло дружив із Дмитром Лазорком, вистави якого йшли на сцені лівобережців. Одна із п’єс Ар’є, «Людина у підвішеному стані», присвячена Лазорко. Хіба не важливо дізнатися ще й про цей бік театру? А хто зараз, окрім лівобережців, розповість, як він був створений, із чого все починалося? Зберегти – це повернути, розповісти, згадати, у першу чергу. Ми плануємо зробити таку виставу-спогад, нехай її гратимуть двічі в сезон, але це буде жива історія.
- Яку посаду обійматиме Тамара Трунова? Адже позиції головного режисера наразі немає, її ще потрібно буде внести в штатний розклад.
- Тамара: Я не надто розбираюся в посадових моментах, у мене інші завдання й інша мотивація.
- Стас: Коли мені говорять про те, що якщо буде введена така посада, то потрібно оголошувати конкурс, я просто дивуюся. Як можна думати, що будучи керівником державного театру, я не здогадуюся, що ця посада передбачає проведення конкурсу? На конкурсі у департаменті я заявив, що Тамарі буде запропонована посада або головного режисера, або заступника директора. Що вона обере – про це ми будемо говорити, зважаючи при цьому і на те, що вигідніше для театру. У будь-якому випадку Тамара Трунова братиме активну участь як у творчому житті театру, так і опікуватиметься адміністративними моментами. Річ не у посадах.
Театр – горизонтальна система, вертикальні системи вже не працюють
- Нещодавно розмовляла в одним вашим молодим колегою, який сказав приблизно таке: управління театром – це не моє, творчість і адміністрування – різні речі, неможливо займатися ними одночасно…
- Стас: Ну, протягом п’яти років я ж ці речі суміщав.
- Тамара: Сказати: «не моє» – це чесна позиція. А у Стаса творчість і управління суміщати виходить.
- Стас: Тут є ще такий момент. Ми завжди сприймаємо театр як вертикальну систему. Є хтось зверху і цей хтось зверху роздає вказівки. Сьогодні це не так. Театр – це горизонтальна система. Я цим заразився під час поїздок до Німеччини. Або ж навіть у Молдові, в театрі «Сатирикус» бачив таку схему, де всі посади театру були зображені в горизонталі, на одній лінії, а стрілочками було проілюстровано, як вони мають взаємодіяти з тих чи інших питань. Повірте, половину рішень у «Золотих воротах» приймалося без моєї участі.
- Тамара: Вертикальні системи вже не працюють. Зараз я навчаюся в Києві-Могилянськй бізнес-школі на курсі стратегії і бачу, що ці системи вже неефективні навіть для бізнесу, а що вже говорити про театр, де значно більше людського фактору.
- Стас: І якщо ми говоримо про театральний топ-менеджмент, то як ми можемо запросити Павла, а потім говорити йому, що і як він мусить робити. Він може прийняти або не прийняти якісь наші ідеї. Але навіщо мені брати на роботу людину, якій потім розказувати, що вона має робити. Мені цікаво працювати з тим, хто буде креативити, щось придумувати і пропонувати нові ідеї.
- Що ви особисто плануєте поставити на сцені Театру драми і комедії?
- Стас: Повторюся, маємо плани зробити документальну виставу про театр. У Тамари є крута ідея, яку поки що ми не будемо розкривати, але вона також частково пов’язана з документальним театром. Я особисто давно хворію однією американською п’єсою, мені здається, ця історія буде цікава як перша моя вистава на цій сцені. Нову постановку готуватиме Олексій Лісовець. Говорили з Максимом Голенком – він пропонує для нашої сцени щось із класики. Є ще деякі домовленості з режисерами – поки що наші плани сягають року-півтора.
- Чи плануєте запрошувати акторів зі сторони?
- Тамара: Треба керуватися потребами театру. Зараз нагальної необхідності в цьому немає, треба вивчити репертуар, зрозуміти, в якому стані люди, зрозуміти їхній внутрішній процент горіння, наскільки вони горять театром, і за потреби зробити все, щоб це вогнище було потужним. Дати їм упевненість, дати роботу, щоб вони відчували себе потрібними. Але якщо буде необхідність запросити якусь актрису чи актора – звісно, в інтересах театру, ми на це підемо.
- Стас: Ми рухаємося до репертуарно-проектного театру. Державний театр навряд чи зможе з репертуарного переформатуватися у проектний. Це складно, у першу чергу, організаційно. Але те, що він зможе стати репертуарно-проектним – очевидно. І в такому форматі запрошувати акторів з інших театрів – це прекрасна історія. Круті артисти, які займаються не інтригами чи плітками, а реально хворіють театром, цьому, я переконаний, будуть тільки раді.
- Стасе, а що вас сьогодні більше хвилює: прем’єра в «Золотих воротах», яка уже за кілька днів, чи зустріч із новою трупою?
- Стас: І прем’єра, і зустріч хвилюють… «Золоті ворота» – це театр, якому я віддав чимало сил і часу, там було складно починати, сподіваюся, тут буде легше. А зустріч із новою трупою – для мене це буде вперше, теж хвилююче…
- Ви переймаєтеся тим, хто очолить «Золоті ворота» після вас? Когось рекомендуватимете?
- Стас: Буде оголошений конкурс, який усе вирішить.
- А якщо прийде якийсь радикально налаштований реформатор і зніме з репертуару всі ваші вистави?)
- Стас: Я переконаний, що у «Золоті ворота» прийде мудрий керівник, який навряд чи зніме з репертуару вистави, які прекрасно продаються (посміхається – Л.О.)
Фото з сайту https://drama-comedi.kiev.ua/





