Світло здолає пітьму

Шанувальники творчості Тамари Трунової знають про її  потребу час від часу виходити із зони професійного комфорту. Звісно, з коректністю цього твердження можна посперечатися, адже за своєї природою мистецтво навряд чи можна назвати територією комфорту, але, погодьтеся, робота із акторами Театру драми і комедії на лівому березі, яких його головна режисерка відчуває максимально, і з представниками інших театрів таки має певні відмінності. До того ж, не втрачає своєї актуальності і приказка про те, що вдома й стіни допомагають. Але всі ці умовності Тамарі Труновій вдається обертати на нові стимули і досягати цікавого результату.

Опера «Місяць» в Національній опереті – перше прочитання твору Карла Орфа в Україні і друга, після минулорічного досвіду у Баварській опері,  спроба пізнати магію цієї історії за творами казок братів Грімм для самої Тамари. Вперше твір прозвучав українською.   Справедливим буде зауважити, що робота Яни Іваницької, яка перекладала «Місяць», заслуговує найщирішої похвали: зрозуміла образна мова, влучні вислови і навіть дотепні афоризми – на сцені звучала справді сучасна опера. Власне, мова тут – це складова величезного механізму, в якому кожна ланка була важливою частиною єдиного цілого. Так пластика дійства від Кристини Шишкарьової заперечує всі можливі статичні напрацювання її старших колег-консерваторів, які десятиліттями старанно вибудовували правила обмеженого руху сценою під час оперної вистави. Хореографія «Місяця» – нестримна і чітко вивірена водночас, часом це суцільний фізичний театр, часом – окремі номери, які увиразнюють той чи інший епізод і плавно перетікають один в інший. Цікава робота художника Владлена Одуленка, який запропонував багаторівневий простір, розкресливши його вздовж і впоперек. Численні прямі лінії і кути сусідують зі сферами різних розмірів, а герої тут наче зібралися з різних епох: чоловіки у білих майках незвично виглядали поряд із героїнею в пишній сукні та середньовічній перуці. Еклектика з натяком на позачасовість історії? А от добро та зло у виставі втілені досить прямолінійно, категорично і прогнозовано: біле і чорне. Водночас одна із найпровокативніших сцен опери – рукостискання та обійми Святого Петра (одному складі цю роль виконує соліст Львівської опери Тарас Бережанський) і його дияволоподібного опонента (імпозантний Віталій Іванов). У виставі також беруть участь Максим Гара, Назар Прісич, Олександр Мельник, Олексій Піголенко, Олександр Киреєв, Катерина Левицька, артисти хору і балету.

Історія про чотирьох злочинців, які викрали Місяць і прирекли всю планету на хаос, стала для Тамари Трунової грунтом, на якому проросли нові сенси і наративи. Особливо ефектним виглядав заклик попри все вірити в себе і не коритися обставинам: озброївшись звичайними ліхтариками, – такий знайомий атрибут нашого побуту останніх років – герої кидають виклик темряві, освітлюючи свій шлях.

«Дуже цінно працювати з музичним театром, бо я просто фанатично закохана в оперу, – зізналася в одному з передпрем’єрних інтерв’ю режисерка. – І дуже задоволена, що керівник театру Богдан Струтинський обрав зі списку запропонованого саме цю оперу, бо з нею можна працювати кілька разів – вона  себе не випрацьовує за один підхід…» Тож цілком можливо,  у майбутньому «Місяць» від Тамари Трунової засяє в іншому театрі України або й за кордоном.