«Відстоювати своє і своїх!»
Диригент Володимир Шейко – про життя оркестру Українського радіо та особливу місію мистецтва в умовах війни
Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо заснований у 1929 році. Протягом майже 95 років цей один із найстаріших і найтитулованіших творчих колективів країни був і залишається серед лідерів за присутністю у вітчизняному мистецькому просторі, при цьому маючи солідний список країн, де за цей час побували з гастролями. Сімнадцять років на чолі оркестру – Володимир Шейко, диригент, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
- Коли я прийшов на цю посаду у 2005 році, то мені довелося cтати не лише натхненником у мистецтві, але і кризовим менеджером, – розповідає Володимир Олександрович. – Тому я чітко усвідомлював, що кожна наша подія повинна бути непересічною і особливою. Ми стартували з програмою, до якої увійшла музика з фільмів польського режисера Кшиштофа Занусі. Це було на сцені палацу «Україна», концерт відвідав президент Віктор Ющенко. Потім вперше в Україні представили твір Вольфганга Моцарта кантату «Каяття Давида», який до цього ще ніколи не звучав на українських сценах, наступною стала джазова програма… І це тільки початок, жовтень-лютий 2005-2006 років. Далі поїхали на три місяці до Південної Кореї, де провели велику кількість концертів. Щороку у Національній філармонії України проводили 12-15 концертів, здійснювали численні студійні записи. Графік був завжди надзвичайно щільним… Гастрольні маршрути оркестру пролягали через безліч країн. Здійснено гастрольні тури в п’ятнадцяти країнах, на трьох континентах. Зокрема, чотирнадцять разів були в Іспанії. Кредо наших концертів завжди звучало як «Повернутися на цю сцену!» Слухачі йшли з наших концертів просвітленими, щасливми, прагнучи наступних зустрічей з мистецтвом.
- Чи в усіх країнах, мешканці яких, звісно ж, відрізняються за ментальністю та світосприйняттям, вдавалося налагоджувати контакт зі слухачами?
- З перших хвилин концерту ми завжди «шукаємо контакту з публікою», і відразу ж знаходимо. І як правило, наш найкращий варіант виконання твору – це саме виконання у концерті. Музиканти іноді виходять зі сцени враженими, ошелешеними від самих себе, від бездоганної якості гри оркестру, від хвилі натхнення. Це – неймовірне відчуття! Наші теле- і радіопроєкти завжди пронизані певною ідеєю, креативним сценарним планом. Слухачі щоразу немов би проживають разом із нами певну музичну і особисту історію – від сумного до радісного, від трагічного до піднесеного. Для тих, хто приходить до нас вперше це стає справжнім відкриттям і залишає глибоке враження щире самовіддане виконавство нашого колективу. Хочу згадати проєкти, присвячені Майдану, Голодомору… Кожен наш концерт – це завжди дуже особисто для кожного, для нас це завжди визначна подія…
- На Вашу каденцію припали надскладні і навіть трагічні роки нашої історії… Що допомагає триматися Вам і колективу?
- Починаючи з 2014 року, війна – це супутниця всього нашого життя. Два роки тому до цього додалися карантинні обмеження. Зрозуміло, що за цей час світ змінився, і надалі він змінюватиметься. Ми перебуваємо на порозі великих змін. Мистецтво у цьому контексті – не виняток. Нині воно оперує іншими засобами існування – цифрові технології, соцмережі… Але мистецтво живе в царині саме живого спілкування, тому замінити реальне відвідування виставок, концертів, вистав якоюсь іншою формою сприйняття навряд чи можливо. Онлайн-трансляції – це інша енергетика, інший зміст, інша відповідальність митця, інший ( у значній мірі обмежений) комунікативний рівень. Мистецтво звертається до душі людини, а музика, зокрема, ще й впливає, комунікує напряму з підсвідомістю. Звісно ж, що звертається і до інтелекту, але, насамперед, починаючи від своєї появи у житті людства, апелює перш за все до підсвідомості людини. З 2020 року, коли через карантинні обмеження ми не виходили на роботу, постала реальна загроза можливого професійного руйнування колективу, власне кажучи, так само як і в усьому світі. Не було спільної роботи, репетицій, музикування, не було спільного результату… Тож, почали збиратися, дотримуючись карантинних вимог і робити проєкти. А коли всі музиканти сидять на відстані не ближче ніж півтора-два метри – це вже інші навички, інший досвід, це технічні перешкоди, до яких нам, як і іншим колективам, довелося призвичаюватися. Але завдяки цьому ми залишилися єдиним колективом, командою, єдиним творчим організмом. Складно було, але нам вдалося віднайти внутрішні ансамблеві зв’язки. В той час ми започаткували серію «Концерти без публіки», до глядача ми зверталися з екрану телевізора чи з радіоприймача. Для нас це було складно – емоційно, морально, оскільки ми не отримували зворотній емоційний зв’язок, який є надзвичайно важливим. Але довелося і до цього призвичаїтися. Спершу грали в масках, потім обмеження і вимоги послабили… Але, до речі, музиканти й зараз сидять трохи далі один від одного, ніж у стандартній «доковідній» розсадці оркестру, адже людей потрібно берегти. А цей 2022 рік ввійшов у життя Українців новими страшними подіями, що вже перетворилися на криваві дати з новітньої історії нашої країни. Російська агресія, що розпочалася проти нашої країни у 2014 році, це болюча рана на тілі України. Протягом восьми років ми регулярно готували програми, в яких відображалася і наша позиція, і наш протест стосовно цього вторгнення. А з 24 лютого на нашій землі триває трагедія, якої світ не переживав з часів другої світової. Але ж, звісно, Україна вистоїть і переможе! Наша робота, як і робота, напевне, всіх творчих колективів, ускладнилася через повітряні тривоги, злочинне бомбардування наших мирних міст. Але якщо ми не будемо збиратися і кожен продовжувати робити свою справу – втратимо наш міцний дух, втратимо Україну… Робота митців у нинішніх реаліях є дуже важливою, це духовна підтримка країни, нашого незламного і волелюбного народу. Для трансляцій по радіо ми в студії записували різні твори і коли, нарешті, змогли зібратися разом великим складом, змогли вже запросити публіку – відразу ж започаткували новий концертний цикл під загальною назвою «Меседж з України» і вже в липні провели перші п’ять концертів. Цими проєктами Україна через нас спілкується , розмовляє зі світом, з друзями, що підтримують Її у боротьбі за свободу. В цих концертах завжди наша незламна позиція, наша вдячність друзям, солідарність, протест, біль, горе і надія на майбутнє…Плануємо продовжувати цю лінію до перемоги. Роботу колективу організовувати, звісно, зараз складно. Як і для решти національних й інших колективів– всі ми перебуваємо в одних складний умовах. Але ж всі розуміють, що треба працювати, іти до людей, рухатися вперед – так вважають всі мої колеги, з якими я говорив. Оскільки, згадуючи слова Уїнстона Черчілля, якщо не буде культури – то за що ж ми тоді воюємо?!
- Чи вдається зараз принаймні мінімально заробляти?
- Ми не є страндартним матеріально – виробничим комплексом, яких безліч працює у нашій економіці, щоб ставити нам основну мету щодо заробляння коштів. Наша діяльність за своєю суттю кардинально відрізняється від інших виробничих сфер . Це не є нашою головною метою і функцією. Це мають усвідомити в нашій країні, як усвідомили вже в інших. Не для того в Україні стоять школи – хоча є й платні школи, – щоб на освіті заробляти. Не для того стоїть церква… І не для того існує мистецтво. Археологи у своїх розвідках розкопують саме культурний шар певної доби. Не індустріальни чи побутовий, чи ще якийсь-небуть ще іншої ознаки… Окреслюючи це культурним шаром, археологічна наука щоразу підтверджує, що саме культура об’єднує і визначає життя народу в різних аспектах – освіти, науки, духовності, культури в широкому сенсі. Розмови про заробляння культурою коштів недолугими були завжди і їх потрібно полишити. Кожна нація інвестує в школу, церкву, культуру, освіту. Це для того, щоби нація була здорова, діти – освічені, церква відстоювала духовні цінності, а культура демонструвала, в якому ореолі живе той чи інший народ, на якій території, який одяг носить, яку музику грає, яки пісні співає, тобто – хто він і який він є. Культура існує для самовизначення нації.
- Але навряд чи сприяє повноцінному функціонуванню мистецьких колективів, які є носіями і творцями продуктів культури, нинішнє вимушене скорочення державного фінансування…
- Щодо фінансування, то у країні зараз все складно, хоча й легко ніколи не було. Можу сказати зі свого сімнадцятирічного досвіду на цій посаді… Завжди хтось щось скорочував. Але ж скоротити – це відрізати половину підприємства і намагатися потім при цьому щось виробляти. Нісенітниця… Як приклад можу привести Театр оперети, де працював багато років. Коли я звідти йшов – у штаті залишалося 220 людей, доскорочувалися… Зараз же там 450 людей. І коли я поцікавився у керівника, для чого так багато працівників, він відповів, що усі ці люди створюють мистецький продукт, який споживає суспільство і саме за це фінансує театр. Люди – це головне, це потужний рушій і база для створення матеріальних і культурних цінностей. Тому галузь не скорочувати потрібно, а розширювати, приймати відповідні закони про спонсорство, меценатство, які у нас десятиліттями блокували. Тож, з грошима ніколи не було легко, але ми завжди утримували колектив і я щиро дякую за це керівництву Суспільного, яке завжди розуміло історичну і сьогоденну важливість нашого оркестру і завжди його підтримувало. Зараз головне – вистояти, а далі буде краще.
- Одне з найгостріших питань, які активно обговорюється в мистецьких колах, це чи повинна відмова від культури країни-агресора бути стовідсотковою, чи все ж таки можуть бути якісь винятки? Ваше ставлення до цього?
- Твори російських авторів не повинні сьогодні звучати як в Україні так і у виконанні українських митців в інших країнах Світу. Це однозначно. Немає чого зараз грати і промотувати ту музику. Навіть при всьому тому розумінні, що історично саме Україна сповна наситила російську імперію своїми музичними геніями, як композиторами, так і виконавцями. Тут постане питання на майбутнє і стосуватиметься воно саме музичної спадщини тих геніїв, котрих Україна подарувала світові – які жили і працювали за часів російської імперії та радянського союзу. Це, до речі, стосується не тільки музичного мистецтва, а й усієї різноманітної сфері інтелектуальної діяльності, де українці завжди були одними з найкращих, або ж найкращими. Ми не такі багаті, щоб від усього цього відмовитися. Навпаки, все потрібно збирати, боротися за ці імена, за цю спадщину і повертати Батьківщині. Можливо, що це один із майбутніх фронтів боротьби з російською агресією та російською духовно – культурною експансією. Там завжди пересмикували та переписували історію, використовуючи це як культурну зброю. Але ж ми знаємо правду. Якщо з російського історичного культурно-інтелектуального контексту забрати українську складову, то там не так вже й багато що залишиться. Девіз «шануємося, бо ми того варті» є одним з найактуальніших зараз, найспівзвучніших нашій сучасній історії , даному історичному моменту . Зараз ми переживаємо момент переходу нації в дорослість і він є надзвичайно болісним. І для того, аби цей процес відбувся, варто провести наукові, суспільні обговорення з кола відповідних питань. Не поверхневі, глибокі, з урахуванням наукової думки, із залученням еліт, академічної спільноти, а не лише тих, хто, як то кажуть, «отримав знання з фейсбуку». Ми маємо відстоювати своє і своїх, особливо – імена світові, які Україна подарувала світові, які є гордістю і символом світової культури, науки, мистецтва. Це питання складне, але надзвичайно важливе. Це питання розвитку і подальшого руху нашої нації, яка самовідновлюється, відроджується. Вона має бути міцною і віддавати світові свою потужну енергію, як це і було завжди. Ми сьогодні відстоюємо не тільки нашу землю, але й свою історію, незалежність, могутню духовність нашого народу!
- Після повномасштабного вторгнення деякі творчі колективи почали активно шукати можливості працювати за кордоном, деякі – залишилися тут. Ви на чиєму боці?
- Творчі колективи мають бути на Батьківщині і бути корисним тут, тому що Україна чекає від митців духовної підтримки, натхнення на подальший спротив, на свій історичний розвиток, заклик до свободи. І так само колективи мають виїжджати за кордон, говорити про Україну там. У наших планах закордонні творчі візити також присутні: проєкт «Меседж з України» пройшов випробування вдома а зараз планується його презентація за кордоном. У програмі – музика українських композиторів, яка супроводжується відеорядом. Також звучатиме музика країн, які нас підтримують, це наша їм вдячність. Втілити це буде не так просто, як на початку повномасштабного вторгнення, коли був ажіотаж і українські митці активно виїжджали за кордон… Зараз такі проєкти стали на рейки стандартної концертної діяльності, планової. До речі, цей проєкт адресований як зовнішній аудиторії, так і українцям. Він включає в себе не лише симфонічний, але й камерний формат, залучаємо музикантів з різних камерних колективів, аби представити його нашому глядачеві, нашій телевізійній та радіо-аудиторії. Із закордонним слухачем зустрінемося у концертних залах.
- З яким настроєм завершуєте рік, що минає?
- Дякуючи ЗСУ, ми працюємо і цього ж бажаємо всій Україні. Маємо йти своєю дорогою і здолати свій шлях. Влітку, коли ми три місяці не зустрічалися і не проводили репетиції, зібралися і зіграли низку прекрасних концертів: п’ять виступів в липні і старт проєкту «Меседж з України». У вересні, на початку сезону, поповнили скарбницю Українського радіо серією записів. В листопаді зіграли концерт у рамках національного проєкту «Я – Віртуоз!», відкривши п’ятий сезон цієї ініціативи. Виступ присвятили творчій молоді, яка в ці трагічні і героїчні часи навчається в мистецьких вузах України. Молоді виконавці, які грали з оркестром мають вже численні міжнародні перемоги і визнання – це майбутнє нашого вітчизняного виконавства .