«Ти не є своєю травмою…»
Світ має впізнавати свій біль через український контекст, – переконаний Алекс Боровенський, засновник ProEnglish Theatre
Нова вистава ProEnglish Theatre «Bloom in violence» підіймає одну із найбільш складних, незручних і водночас надзвичайно актуальних тем нинішнього світу, про яку в Україні з театральної сцени говорять значно менше, ніж того потребує реальний стан речей. Прем’єра запланована на 23 липня в приміщенні Національного центру Леся Курбаса (Київ, Володимирська 23В), а наразі – слово ідеологам та авторам вистави, які, досліджуючи природу цієї вади сучасного суспільства, єдині у своєму висновку: насилля над жінкою – неприпустиме!
Алекс Боровенський, керівник театру:
Нові вистави під час війни
- Війна, як ми вже бачимо, не лише руйнує міста та життя, а й викриває застарілі рани суспільства. Вона не тільки показала виразки в головах наших східних сусідів, а також оголила проблеми маскулінного суспільства в цілому: питання про нерівномірність гендерних ролей, зловживання силою, насилля над жінкою. ProEnglish Theatre, як театр європейських цінностей, завжди наслідував гендерну рівність: 70 відсотків керівних посад обіймають жінки. Наша позиція була і є незмінною – насилля над жінкою неприпустиме. І коли режисерка (Анабель Рамірес) принесла ідею цієї постановки, я одразу її підтримав. Зараз на часі про це говорити. І ратифікація Стамбульської конвенції — на часі. Нам, як театру, який має унікальну можливість напряму говорити з західним глядачем: через постановки англійською мовою, через фестивалі та співпрацю з західними театрами, було дуже важливо взяти до роботи український текст (більша частина п’єси побудована на уривках з роману Тамари Горіха-Зерня “Доця”). Світ має чути про Україну і про те, що тут відбувається. Проблема насилля над жінками не є суто українським явищем, а є світовим болем. Світ має впізнавати свій біль через український контекст.
Анабель Рамірес, режисерка вистави:
Ідея
- Вистава “Bloom in violence” не про насильство, а про те, як жінці жити після цього. Кожна з авторок, а саме: режисерка Анабель Рамірес, акторки Аліна Зєвакова й Жасміна Рамірес — мали свої певні історії. “Bloom in violence” написана англійською мовою з елементами іспанської та української, оскільки так ми привносимо до постановки частинки особистого. Ми об’єднали досвід із інструментами, отримані від професіоналів, які допомогли нам. Основна теза — ти не є своєю травмою. Це не забувається, але є способи знову почати жити якісно.
Війна
- У “Bloom in violence” є елементи військової тематики, але історія написана абстрактно, аби якомога більша кількість людей могла асоціювати себе з нею. Важливо розуміти, що воєнні злочини — наслідок побутового насильства, війна стає їх каталізатором.
Жасміна Сотело, акторка, перформерка:
Театральні прийоми
- Моя історія — внутрішній голос дівчини, яка знаходиться на етапі руйнації і потребує виходу з цього стану. Важливо відтворити графічні сцени силою рухів та слів без прямого опису. Основа перформансу — занурення, імпровізація, повний зв’язок з тілом. Кожен рух має значення, метою було показати відчуття, силу саме таким способом — магією танцю, також використавши пісню Аліни Паш й Apashe «Відьма».
Аліна Зєвакова, акторка вистави:
Початок
- Ідея вистави з’явилася в кінці квітня 2022 року, коли ми з Анабель поїхали як фіксерки воєнних злочинів у Київську область, де зокрема почули історії постраждалих від зґвалтування жінок. У такий момент з’являється почуття безсилля, адже ти не психолог і не судмедексперт. Але ми звернулися до цих фактів як професіонали у сфері театрального мистецтва, тож вирішили говорити про це голосно і на весь світ.
Сюжет
- У “Bloom in violence” використано цитати з книги «Доця» Тамари Горіха Зерня, де змальовано події під час окупації Донбасу в 2014 році. Канвою вистави є свідчення реальних людей, що зазнали сексуального насильства: коли зароджується насилля, як створюється очікувана модель поведінки жінки, і до чого це призводить.
Посил
- Жінки, що зазнали наруги, мають знати, що вони не одні і мають право голосу, а розповідь про пережиту травму — перший крок до зцілення. А вистава є такою самою розмовою на цю тему. Головне — інструменти, які надають відчуття сили.
Інтерв’ю – Анни Шкоденко