Магія «Лісової пісні»

Українська класика в афіші українського балету – це вдячний шанс для перспективної вистави і неабияке випробування водночас. Присутність таких постановок в сучасному театрі не настільки розлога, як би того хотілося, а тому кожна нова вистава у цій категорії заслуговує на окрему експертну розмову. Поява «Лісової пісні» Михайла Скорульського  в репертуарі “Дніпро-опери” стала таким приводом ще й у контексті історії цього твору, точніше, його довгого, тривалістю в десять років, шляху від написання до першої прем’єри. (Зрештою, зараз можна лише розмірковувати над тим, настільки б динамічнішим та якіснішим було становлення нашого балетного мистецтва, якби запланованій прем’єрі  у Київському оперному театрі не завадила Друга світова війна). Адже нова вистава, зокрема, має ще й особливу місію наповнити змістом і мистецьким досвідом прогалину, що утворилася в українському театрі балету через недостатню увагу до «Лісової пісні».

Балет-феєрія в театральній афіші Дніпра з’явився у 2021 році і був приурочений 150-річчю Лесі Українки. Після перегляду вистави варто відзначити, що енергетику Лесиної драми команді вистави вдалося передати точно, переконливо і водночас зі щирим пієтетом. Домінування традиційного в усіх складових спектаклю – так можна окреслити основну особливість концепції від балетмейстера-постановника Андрія Литвинова, автора сценографії Костянтина Пінчука та диригента-постановника Володимира Гаркуші. Втім, без режисерських коректур тут не обійшлося і вдумливий  глядач обов’язково зверне увагу на те, що на сцені присутні не всі герої драми. (Зокрема, у цій історії немає Дядька Лева). А фахівець не залишить без уваги  той факт, що вистава рясніє масовими сценами, які з одного боку забезпечують їй видовищність та ефектність, а з іншого – влучно обрамлюють епізоди за участі головних героїв.

Історія любові Лукаша і Мавки на дніпровській сцені наповнена особливою  романтикою, яку навряд чи варто беззаперечно узагальнювати в рамках інших схожих сюжетів світового балету, виводити в умовний космос… Адже з перших сцен стає зрозуміло: місце дії – Україна.  Обарвлення із залученням елементів петриківського розпису, настрій, упізнаваний символізм беззаперечно вказують саме на ту частину мистецької мапи, яка протягом багатьох століть вібрує  саме такими емоціями, переживає саме ці страждання і саме так палко вірить у те, що «стане початком тоді мій кінець…» Після перегляду цієї вистави можна навіть обговорювати такі філософські питання, як, приміром, традиції та українська ментальність. Сцени за участі владних Матері Лукаша та Килини, які не терплять жодних заперечень, наче зіткані з численних стереотипних – десь правдивих, а десь і перебільшених – уявлень про деспотичних українських свекрух, яскраво описаних в численних творах української літератури.

У цій виставі – три склади виконавців, що засвідчує високий рівень дніпровської балетної школи навіть за нинішніх складних часів, коли чимало українських танцівників вимушено перебувають за кордоном.  Головні партії виконують Влада Колісник (Мавка), Олексій Чорич (Лукаш), Світлана Лісняк (Килина), Роміна Бураєва (Мати Лукаша), Віктор Руденко (Лісовик), Валентин Салманов (Той хто в скелі сидить). І попри загальні симпатії на адресу всіх солістів щодо прекрасної фахової форми та бездоганного відчуття акторського ансамблю таки дозволю собі окремим рядком відзначити у цій виставі роботу Сергія Зданського у ролі Перелесника: його творча харизма, професійна впевненість, шарм, віртуозність і легкість буквально гіпнотизують глядача.

Минулого року вистава «Лісова пісня» увійшла до логнліста Всеукраїнського фестивалю-премії «ГРА», цьогоріч за роботу у тому числі і над цим спектаклем очільник Дніпровської опери Костянтин Пінчук був відзначений мистецькою Премією ім. Анатолія Ареф’єва, яку заснувала Дніпровська міська рада. Нові відзнаки і нові глядачі – таким бачиться майбутнє «Лісової пісні». Яка з’явилася в потрібному місці, в потрібний час, знайшла розуміння серед аудиторії і стала важливим елементом у становленні сучасного українського балету.