Чоловік і три його жінки

Перша вистава Максима Голенка у статусі очільника Театру ім. Марії Заньковецької з’явилася менше ніж за півроку після його  призначення на цю посаду. (До цього Голенко як запрошений режисер випустив на цій сцені «Тригрошову оперу»). Звісно, навряд чи за таких обставин варто було би сприймати майбутню постановку за романом Іцхака Башевіса Зінґера (інсценування  – Олексія Доричевського) лише як одну із новинок в афіші заньківчан. Адже театральна спільнота розуміла, що ця вистава має стати відправною точкою нового етапу в історії театру, означенням нового вектору його розвитку й ілюстрацією того, до якої репертуарної політики й творчої стратегії тяжітиме театр у найближчому майбутньому. Окрім цього, обраний сюжет максимально відгукувався на виклики, з якими країна обов’язково зіштовхнеться  після війни: життя «до» і «після», мільйони зламаних доль, загублених почуттів, втраченої віри, яка закарбувалася грубими рубцями на зранених серцях…

Цю історію Максим Голенко розглядає у кількох часових просторах, міксуючи реальне життя героїв із їхніми спогадами. Герман Бродер (Юрій Хвостенко)  і три його жінки: Тамара (Римма Зюбіна), Ядвіга (Інна Калинюк), Маша Блох-Торштінер (Оксана Цимбаліст)… Зважаючи на сюжет, кожну з них в його житті можна було би асоціювати з минулим, теперішнім і майбутнім. Але, знову ж таки, зважаючи на сюжет, цього не можна робити категорично, адже кожна із них стала частиною героя, яка залишиться із ним назавжди. Очевидність цієї думки режисер протягом вистави доводить різними засобами, іноді – категорично й безапеляційно, іноді – делікатно і ніби виправдовуючи когось із персонажів. Вписати ж ці окремі драми у загальнолюдську трагедію йому влучно допомагає багаторічна творча партнерка Юлія Заулична. Таке враження, що тандем режисера та художниці вийшов на рівень імпульсів: візуальні та смислові складові кожної сцени посилюють одна одну, переплітаючись в єдиний посил.  Величезні книжкові полиці як основа сценографії тут – і свідчення того, що ця історія так чи інакше відгукується в інших історіях, що були написані раніше і з’являться згодом, і власний простір Германа Бродера, який професійно пов’язаний із літературою, і його примарний прихисток, можливість зануритися в іншу реальність… За допомогою цієї мобільної конструкції режисер ефектно окреслює часові прошарки сюжету, також вона забезпечує візуальну виразність кожному епізоду. Жива музика на сцені у «Ворогах…» є ще одним прикладом того, що розумна композиція театральної композиції залежить від влучної взаємодії між собою всіх її складових.

Очевидно, що всі актори у цій виставі максимально згуртовані навколо головної ідеї, водночас вони демонструють прагнення додати особистісних емоцій до портретів своїх героїв. Так, кульгаючи, Римма Зюбіна водночас тримає спину прямо, а голову – високо піднятою. Оксана Цимбаліст настільки блискавично і влучно рухається від трагічного до комічного у межах своєї ролі, що глядач, зрештою, щиро сумнівається в тому, засуджувати цю жінку, співчувати їй чи захоплюватися нею…

Вистава увійшла до шортліста Фестивалю-премії «ГРА».  У Києві її покажуть 11 грудня на сцені Національного театру ім. Лесі Українки.