Шість із мільйонів історій про війну

З усього, театральна спільнота поставила на паузу дискусію про те, чи варто актуальні події нашого сьогодення вкладати в сюжети нових мистецьких творів, чи доречно все ж таки почекати, аби ґрунтовно осмислити й детально проаналізувати наші тривожні реалії вже після того, як вони поступляться місцем післявоєнному періоду. Це зовсім не означає, що всі зійшлися на спільному висновку з цього приводу, але тих, хто сповідує принцип негайної мистецької реакції – переважна більшість. Нова вистава Театру на Печерську «Я, війна і пластикова граната» за п’єсою Ніни Захоженко – ще один цьому доказ.

П’єса Захоженко була обласкана увагою театральної спільноти, напевне, з дня написання.  Створена після повномасштабного вторгнення рф в Україну, вона стала фіналістом міжнародного драматургічного конкурсу «Аврора» (м. Бдигощ, Польща), кілька театрів з Києва, Львова, Ужгорода, Праги провели за цим твором сценічні читання, деякі новели були поставлені в Харкові, Дніпрі  та Амстердамі… До вистави «Я, війна і пластикова граната» Театру на Печерську художній керівник постановки Олександр Крижанівський та режисер Ігор Рубашкін відібрали шість із семи епізодів твору. Концентровані сенси яких, безумовно, можна розкласти на емоції окремих днів, годин, хвилин – вони  обов’язково відгукнуться у серцях мільйонів українців, які 24 лютого прокинулися в іншій реальності. Пара, яка визначається з можливістю евакуації дружини й дітей і долучення до лав захисників чоловіка, але не дозволяє війні відійняти у себе останній перед розлукою і невідомістю вечір разом («Нехай сьогодні буде вчора»). Троє підлітків: період дорослішання та закоханості у них припав на час, коли потрібно розливати коктейлі молотова («Я норм»). Розгублений літній стоматолог, який, хоч і чекає на евакуацію до Ізраїлю, збирає себе до купи і консультує телефоном пацієнта аж до онлай-супроводу операції, яку цей пацієнт мусить робити собі самотужки («Корінний»). Дві сестри, котрих матуся, вирушивши на заробітки до Італії, змусила перестрибнути через безпечний період тінейджерства і зрозуміти, що життя – це точно ніякі не сюсі-пусі і не мармелад, а рашиські бомбардування взагалі загнали дівчат жити у харківське метро («Тося, Ася і Літак»). Дружина пішла на фронт, чоловік піклується про їхню спільну доньку, але хто може закинути цій жінці те, що її нинішнє життя – не заради власної дитини? («Майбутнє Аліси»). Ну а  пластикову гранату тримав у руках хлопчина з Херсонщини, який підклав вибухівку в машину орків, а сам умовив сусіда поїхати на закупи, витративши для цього останню тисячу доларів, зароблених мамою за кордоном («Підпалювачі»)… У кожній із новел відчай, сум, зневіра, навіть наповнивши серця героїв, здається, по вінця, не мають жодних шансів перед найменшим проблиском надії і віри. У кожного із них своя мотивація стиснути зуби і триматися з останніх сил: безпомічний пацієнт на телефоні, сім’я як найдорожчий скарб, новонароджене кохання, маленька дівчинка Аліса, тривожне життя над харківським метро, що кличе і лякає водночас, поранений відчайдух Жека, якого потрібно врятувати… Затемнена сцена, рельєфна (точкова і просторова) робота художника зі світла, відеоілюстрація, що супроводжує майже кожен  епізод вистави,  мінімум влучних деталей, візуальних метафор, смислових наголосів… Але особливу роль для потужного звучання вистави відіграє камерний простір театру, завдяки якому глядачі й актори стають єдиним цілим, так само, як і всі ми нині, згуртувавшись перед рашиською навалою, міцно притиснувшись один до одного.

Кожна новела – з відкритим фіналом, епілог у цих історій спільний. Його виголошує той самий Жека, озвучуючи нашу спільну мрію про беззаперечну перемогу.

Проєкт реалізований за підтримки Goethe-Institute в Україні. У виставі «Я, війна і пластикова граната» беруть участь Григорій Бакланов, Ігор Рубашкін, Юрій Вутянов, Ольга Цілінська, Кароліна Мруга та інші актори.

Фото надане театром