Прем’єри між сиренами

29 та 30 серпня у INVERIA EVENT SPACE відбудеться акція від Благодійного фонду «Мистецький Український рух» (МУР). Протягом двох днів будуть представлені напрацювання українського театру та кіно за останні повоєнні 6 місяців. У програмі форуму, зокрема, і фотовиставка, присвячена 15-ти прем’єрам  воєнно-театрального сезону (за версією інформаційно-мистецького порталу «Театрально-концертний Київ»).  

1. «Саша, винеси сміття». Одеський український театр імені В. Василька. Режисер Максим Голенко. П’єса Наталії Ворожбит, написана ще до повномасштабного воєнного вторгнення рф в Україну, нині влучно поцілила в самісінький епіцентр українського народного болю, спричиненого російсько-українською війною. Виставу свою одесити грають у сценічному просторі «під сценою», під сценічним колом, де збирається не більше 50 глядачів. Історія Ворожбит про фантомні болі війни, натхненна гра одеських акторів та музичний саундтрек включно з піснею «Ой, у лузі червона калина» перетворюють цю постановку в надемоційний сценічний сюжет сьогодення, коли серце глядача ніби ріжуть навпіл, по живому. Тому ні глядачі, ані актори не приховуть сліз під час цієї вистави, а норовливої одесити кажуть, що Голенко, як головний режисер Театру імені Василька, поставив виставу-емпатію і, можливо, на сьогодні кращу свою виставу одеського періоду.
2. «Бій за Україну». Івано-Франківськ. Режисер Ростислав Держипільський. Це спільний патріотичний мистецький проєкт Франківського Національного театру та Національного президентського оркестру. До якого долучилися сестри Тельнюк, Ірма Вітовська, Сергій Лазановськийи (переможець телешоу «Голос Країни»), а також хор Felicio ( художня керівниця – Наталія Байдак). Ведучий – заслужений артист України Олексій Гнатковський. Проєкт звертається і до сучасних трагічних подій в Україні, і ніби відзеркалює історію країни, якій постійно доводилося тримати бій за свою Незалежність, свою ідентичність та свою культуру.
3. «Вісім пісень Полісся». Львівський національний театр імені Маріі Заньковецької. Режисер Ігор Білиць. Автори вистави кажуть, що п’єса Людмили Тимошенко розповідає історії, які упродовж кількох поколінь відбуваються у маленькому поліському містечку, яке загрузло  поміж селом та містом.  У виставі грають: Олександра Банковська, Галина Давидова, Олександра Люта, Степан Глова, Андрій Козак, Олесь Федорченко, Анастасія Картава та інші актори.
4. «Крик Нації» за творами Василя Стуса. Маріупольський театр в Ужгороді. Режисерка Людмила Колосович.  Трагедія театру в Маріуполі, коли російські загарбники розбомбили  споруду театру і під завалами загинуло сотні людей, шокувала увесь цивілізований світ і стала темою публікацій для всіх провідних ЗМІ. Частина колективу знайшла прихисток в Ужгороді – місцевий  Закарпатський театр дав можливість своїм колегам зі сходу України продовжувати творчу роботу. Маріупольці на чолі з режисеркою Людмилою Колосович підготували нову виставу «Крик Нації», в основі сюжету якої – життя та творчість геніального українського поета-шістдесятника Василя Стуса, замордованого радянською владою за вільнодумні українські національні погляди і тексти. Художниця – Емма Зайцева, режисерка з пластики – Наталя Каспшишак (США). До створення вистави долучився та частина творчого колективу театру, до дісталася з Маріуполя до Ужгорода.
5. «Карпатський Раж». Чернівецький театр імені Ольги Кобилянської. Режисер Дмитро Леончик. Сучасна українська п’єса (авторка – Ольга Мацюпа) про  злочинне знищення легенів України, тобто карпатських лісів. У п’єсі і, звісно, у виставі є дотичність до трагедії теперішньої російсько-української війни та до численних актуальних соціальних проблем українського буття. За багато років творчої життєдіяльності цього театру на Буковині це, вочевидь, перша репертуара постановка, що настільки потужно піднімає гостросоціальну сучасну проблематику.
6. «Ми з України». Проєкт сценічних читань: українська класика та сучасна драматургія. Київський театр імені Лесі Украінки. Колектив режисерів. Київський національний театр імені Лесі Українки відразу після 24 лютого 2022 року позбувся на своєму фасаді та у своїй назві прикметника «російський» (театр). Таким було рішення творчого колективу , підтримане Міністерством культури та інформполітики. Навесні театр запустив проєкт «Ми з України», що передбачає сценічні читання  творів і сучасних українських драматургів, і творів українських класиків (Леся Українка, Олександр Довженко). З драматургів-сучасників, вочевидь, найбільше поталанило молодій талановитій українській драматургині Марині Смілянець. Ініціаторів цього проєкту зацікавили відразу два її тексти –  «Майстер» та «Молитва за Елвіса». Більше того, «Молитву за Елвіса» одночасно взяли до  роботи два режисери – Дмитро Морозов та Олена Щурська. І, очевидно, кожен з них відчув і знайшов у п’єсі Смілянець про травми війни  якісь особисто для нього важливі мотиви.
7. «Тіні забутих предків». За повістю  Михайла Коцюбинського, Запорізький академічний театр ім. В. Магара. Режисер Роман Козак. Ситуація воєнного стану в Україні постійно вносить корективи у графіки діяльності вітчизняних закладів культури. Так, наприклад, у Запоріжжі на липень 2022 року заздалегідь планували показ прем’єрної вистави «Тіні забутих предків».  І все до цієї прем’єри вже було заздалегідь готове: і костюми, і сценографія, і  навіть два  повноцінні акторських склади. Але постійні повітряні тривоги, які цілодобово пронизують Запоріжжя, а також тимчасова окупація ворогом певної частини Запорізької області примусили адміністрацію театру переглянути прем’єрні дати і поки що відмовитися від показу нової вистави на  широкого глядача.  У Запоріжжі зробили показ лише для  обмеженої кількості запрошених – акторів Запорізького театру, представників деяких ЗМІ, а також для  своїх колег з інших театрів.

Таким чином, спектакль офіційно побачив світло рампи в липні  воєнного 2022 року і  надалі чекатиме на зустрічі з запорізьким глядачем вже у переможний мирний час. Режисер вистави Роман Козак каже, що ця прем’єра для нього символічна з декількох причин.

По-перше, цьогоріч виповнюється 110 років з часу першої публікації у Львові  культової української повісті  Михайла Коцюбинського. По-друге, для режисера ця вистава  є символічною присвятою улюбленому кінорежисерові Сергію Параджанову, адже саме його «Тіні забутих предків» (1964) відкрили українську повість Коцюбинського для усього світу і стали коли кінорекордсменом  в Україні за кількістю отриманих нагород. І, по-третє,  постановка  стала  дебютом режисера на сцені Запорізького академічного театру імені В. Магара, після певної перерви, пов’язаної з завершенням творчої роботи режисера у Сумському академічному театрі імені  М. Щепкіна.

8. «Цап-ка-Цап» . Київський Молодий театр. Режисер Андрій Білоус. Музична вистава за мотивами української народної казки «Коза-Дереза», де в алегоричній формі казковий сюжет екстраполюється на сучасні драматичні події в Україні, коли Цап-ка-цап є втіленням нахабного російського агресора, що прагне анексувати красиву українську хатинку, де живе добрий український Зайчик. Але, звісно, у цій історії перемагає Дружба, коли мешканці великого різноголосого лісу об’єднаються у боротьбі проти агресивного Цапа-ка-цапа. Нову літературну версію казки створила Ірина Малоліта, музику написав учень Андрія Білоуса, актор Ілля Чопоров, роль підступного Цапа у виставі зіграв на всі руки майстер Борис Орлов.
9. «Калігула». Київський театр імені Івана Франка. Режисер  Іван Уривський. Якщо після «Лимерівни» (першої вистави Уривського в Національному театрі Франка)  говорили, що цей режисер має велике майбутнє, то вже після «Калігули» (п’ята вистава Уривського в репертуарі франківців) стали казати, що цей режисер увійшов у вищу режисерську лігу України, нарівні з нашими сучасними режисерами-класиками. «Калігула» за п’єсою Альбера Камю став сценічною  режисерською рефлексією на тему абсолютної диктаторської влади як абсолютного земного зла.  У виставі два акторські склади. Відповідно і два різних Калігули – актори Олександр Рудинський та Віталій Ажнов.  Кожен із них творить свою історію про давньоримського імператора-диктатора.
10. «Іmperium delenda» («Імперія має впасти»).   Львівський театр Лесі Українки. Режисер Дмитро Захоженко. Показ відбувся у Франції, у межаху Авіньйонського міжнародного театрального  фестивалю. Перша сценічна робота Львівського театру Лесі Українки з часу повномасштабного вторгнення російського агресора в Україну. В анотації  зазначають: «Ця вистава не визначена чітким жанром, як і наше життя сьогодні. У виставі багато голосів, що звучать люттю, болем і надією. У виставі багато музики, що бринить боротьбою та свободою. Ми промовляємо слова, які написали цієї весни українські письменники та поети. Ми ділимося страхами та снами».
11. «Обличчя кольору війни». Маріупольський театр Consepsion (грали 28 липня  у Києві, в Театрі на Подолі).  Режисер Олексій Гнатюк. Постановка маріупольських митців, яким вдалося вибратися з тенет російської окупації. І в результаті склалася вистава-сповідь та вистава-розповідь на основі спогадів самих маріупольських акторів.  Більшість учасників – актори незалежного маріупольського театру «Концепція», але до проєкту долучилися і митці інших творчих колективів  тимчасово окупованого Маріуполя.
12. «Куди я з вами не піду». Київський Театр «Сузір’я».  Режисер Григорій Мануков (Франція). У головних ролях – Ірина Мельник, Анатолій Ященко. У центрі історії – два світи: Чоловіка та Жінки. Іноді ці світи перетинаються, а іноді й ні… Постановка здійснена за п’ єсою Михайла Хейфіца  «Надвечір’я з  Rock- n-roll-om».
13. «З цією виставою щось не так». Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра. Режисерка Емі Марчант (Британія). Проєкт є однією  з найвідоміших театральних франшиз. Британська постановка здобула престижну театральну премію Лоуренс Олів’є.  28 липня наш київський театр показав прем’єру цієї комедії у Ризі. Сценічна історія за принципом «театр у театрі» про товариство Корнлі та їхню прем’єрну постановку «Вбивство у маєтку Хевешем», коли  в процесі роботи все обертається догори дригом: актори забувають репліки, провалюється підлога, «не працює» реквізит. Грають: Андрій Ісаєнко, Дмитро Олійник, Ірина Ткаченко, Дмитро Соловйов, Катерина Качан, Костянтин Олексенко, Макар Тихомиров, Олександр Соколов, Сергій Кияшко.
14. «Безіменна Зірка». Київський театр імені Лесі Українки. Режисер Євген Лунченко. Квитки на цю літню прем’єру театру розлітаються миттєво. Адже красива романтична історія з п’єси румунського драматурга М. Себастьян знайома декільком поколінням за популярним фільмом Михайла Козакова з Анастасією Вертинською у ролі Мони. У київській прем’єрі Мону грає красуня-актриса Ірина Новак. І шанувальники Театру Лесі Українки кажуть, що ця постановка Євгена Лунченко відкрила для театрального Києва справжню зірку.
15. «Зальот». Малий театр. Режисер Юрій Радіонов. Вистава за п’єсою Людмили Тимошенко «Дядя Міша проходить мимо». Прем’єра відбулася у Штутгарті (Німеччина). Як каже сам режисер, вистава «Зальот» – про викладачів українських вишів, які, користуючись своїм статусом, схиляють студенток (абітурієнток) до сексу. Вже у серпні, у Манчестері, відбулася ще одна прем’єра від Радіонова – «Земля Укрів», це моновистава, спільний проєкт з актрисою Шореною Шонією (Радіоновою) за текстами українських авторів, що написані відразу після повномасштабного вторгнення рф в Україну.

На фото – сцена з вистави «Крик Нації»