Фрекен Віталіна Бок

Героїні актриси Віталіни Біблів примушували глядачів у залі переживати найрізноманітніші емоції. Плакати разом з її Славою із «Сталкерів», стискати губи від безсилля, як зневажена і зраджена Фрекен Юлія, розпливатися у щирій посмішці, щойно на сцені з’являлася  метушлива Медсестра («Слава героям»), втискалися у крісло від командного голосу Фіолетової («Кольори») чи ловили себе на думці, що оцю кумедну галасливу тіточку в недоладній панамі вони точно бачили на найближчому дитячому майданчику («Бери од жизні всьо»)… Якщо ж уявити собі, що ці та інші настрої, пристрасті, реакції, хвилювання зібрати в одному сюжеті, то рівень потужності емоційного вибуху спрогнозувати буде надзвичайно складно. Що, власне, і сталося на прем’єрному показі моновистави Віталіни Біблів «Білка, яка прожила 100 років» (автор – Олег Михайлов) у постановці Стаса Жиркова.

Згідно анотації, за жанром це «фантазії Біблів та Жиркова». Після прем’єри стало зрозуміло, що у них дуже добре виходить фантазувати дуетом: дійство плинуло настільки органічно, що бажання розібратися, чия саме фантазія домінувала у тій чи іншій мізансцені не виникало взагалі. Звісно, величезна відповідальність лежала на актрисі, яка мала розповісти історію сторічної жінки, що прожила довге складне життя, при цьому не втративши щедрість душі і талант бачити світло в кінці найтемнішого тунелю. Дівчинку , що народилася у шведському селі, де всі носили прізвище Бок, роки безжально випробовували на міцність: втрата батьків, обох сестер, тотальна бідність… Але завдяки Віталіні Біблів глядачі не лише прожили всі її образи, драми, втрати, розчарування, але й зарядилися позитивом, силою духу, вірою, залюбки капітулювавши перед харизмою і талантом актриси. Яка була зі своєю героїнею єдиним цілим від першої до останньої секунди перебування на сцені: ось вона, мала, їде в купе дивитися столицю, а ось захопливо розгортає гірлянду газетних вирізок, які збирала сестра, тут уже зі шваброю змітає горіхи, витирає сльози, згадуючи особливих дітей, з якими довелося працювати… І пестить свій спогад про коханого Юліуша, з яким доля звела так ненадовго.

Навідувати білок у стокгольмському парку Скансен було одним із улюблених занять героїні. Вона сама згодом перетворилася на білку, яка багато прожила і навчилася з вдячністю приймати від життя будь-який горіх, навіть якщо ним так і не довелося ним поласувати. Образ білки отримав ефектне візуальне втілення (художник – Олеся Головач). На сцену актриса виходить у білому об’ємному костюмі з вушками і хвостом, у нього ж потім, завершивши свою історію, і загорнеться, мов у саван.  Пообіцявши ще пожити після того, як покурить. Усе життя вона була Фрекен Бок, білкою у колесі, доглядальницею для багатьох і прикладом для усіх інших, навіть не замислюючись над цим…

Як і для Віталіни Біблів, для режисера Стаса Жиркова це також перша моновистава. Який цією роботою, як на мене, здивував навіть самого себе. «Білка…» помітно відрізняється від інших вистав Жиркова, і не лише завдяки жанру. Бажанням, аби цю історію не просто почули, але й відчули, тут пронизана кожна мізансцена, воно закодовано у всіх без винятку горішках, що висипалися додолу на початку спектаклю.

Стильно, глибоко, красиво, пронизливо, блискуче! – «Білці…» пасують  найвишуканіші епітети. І якщо без ложки дьогтю не обійтися, то тримайте. Навіть дві. Це, звісно, ганьба – недогодовувати білочок у Скансені. А ще я шалено обурена тим, наскільки несправедливо малою є глядацька зала у «Золотих воротах»!  Такі вистави заслуговують на значно більшу кількість глядачів. Але це якраз та ситуація, коли залишається принаймні слідкувати за афішами, полювати за квитками і у призначений день, прихопивши пару горішків, вирушити на неймовірно цікаве побачення з «Білкою, яка прожила 100 років».

      Фото надане театром