Бранці «Лимерівни»

Справжня, помітна подія минулого театрального року – вистава «Лимерівна» на Камерній сцені Національного театру ім. І. Франка, створена творчими  силами молодого покоління франківців. Цю виставу я жартома називаю наш «Бен Гур», враховуючи кількість нагород одному твору за короткий період. А тут і  боротьба за перемогу у Всеукраїнському фестивалі-премії «ГРА», і дві «Пекторалі», і лідерство в рейтингах критиків, блогерів. Та найголовніше – щирі симпатії глядачів (завжди аншлаги ще до карантину і пошуки зайвого квитка).

Митці, які творили «Лимерівну», розповідають, що рятує їх від песимізму у час вимушеної пандемічноі відпустки…

Тетяна Міхіна (Лимериха): 

• Сама собі дивуюся, але депресія мене оминула. Я змогла якось переключитись і з насолоджуюсь тим життям, від якого весь світ вже втомився . Карантинне життя для мене – як повернутися у дитинство, коли час спливає повільно, його багато  і поспішати нікуди не потрібно . Намагаюся кожного дня займатися спортом, готую щось смачненьке для рідних , малюю, читаю про історію Європи , переглядаю фільми Фелліні та інших кінокласиків, а ще  саджаю дерева. Гадаю, що зміни для українського та світового театру після карантину неминучі. Зараз усіх найбільше турбують питання: «Коли повернеться глядач?  Чи готова публіка до перегляду вистав у великих залах?..»

Марина Кошкина (Наталя Лимерівна):

• Депресiï у мене точно нема, бо нема часу на це. Кожен день розписаний погодинно. Вже три тижнi у нас спорт-ранок онлайн з актрисами театру, приємно, що до нас приєдналися колеги з  рiзних театрiв (Львiв, Рiвне), а також деяких столичних… Та й не лише актриси, а ще багато творчих дівчат.   Свiт онлайн-платформ зараз вiдкритий для всiх. Можна багато чого знайти та освоïти… Я, наприклад, вирiшила пiти в автошколу-онлайн)), оскільки мiй побратим, Олександр Рудинський, теж  там вчиться, тож  сподіваюся, ми з карантину не вийдемо, а виïдемо! Дивлюся вистави театрів Шаубюне, Берлiнер Ансамбль, Глобус… Вразили постановки Кшиштофа Варлiковського, Михаеля Тальхеймера («Кавказьке крейдяне коло») «Гамлет» Пiтера Брука… А ще наш режисер Давид Петросян радить дуже багато вистав хороших! Що стосується кіно, то тут моя симпатія зосереджена на класиці – Хiчкок, Вiсконтi, Бунюель, Куросава… Також пiдсiла на документальне кiно, подивилася проєкт про Мерилін Монро і плакала під час перегляду… Думаю, після тривалого антракту будемо уважнiше ставитися один до одного…до вистав… до партнерів… до глядачiв… Це буде  наше спільне суттєве дорослішання Бажаю всiм нам якнайшвидше зустрiтися в театрі без маски та цiєï вiдстанi – 1,5 метра…

Віталій Ажнов (Карпо):

• Яка депресія? Я зараз навіть по-своєму кайфую. Деякий провів у себе на батьківщині з рідними. За 10 років мого перебування в Києві дуже рідко траплялася така нагода провести час зі своїми рідними та ще й в рідному домі. До того ж, нарешті дійшли руки до того, до чого ніколи не доходили. Займаюся собою. Намагаюся побороти свій найбільший комплекс…. Дивлюся багато кіно і серіалів. Інколи навіть працюю онлайн. Загалом, майже все добре! Якщо бути відвертим, то нині нічого не читаю. Чомусь не відчуваю саме зараз в собі такої потреби. А дивився і дивлюсь дуже багацько, навіть склав  список  для себе, в якому є нове, що побачив, і старе, те ще передивився. Список солідний, з кількох десятків позицій, серед яких – «Список Шиндлера» Стівена Спілберга, «Хлопчик в полосатій піжамі» Марка Хермана, «Піаніст» Романа Поланскі, «Світське життя» Вуді Аллєна та багато інших.

Дмитро Чернов (Карпо):

• На карантині знайшов собі купу занять, і таким чином заміняю (вдало імітую) відсутність театру, хоча нічим замінити його не можливо, що стало очевидно під час цього задовгого антракту. Наразі здійснюю онлайн-мандрівки, прошу своїх друзів, які мешкають по світу, робити  віртуальні екскурсії в рамках карантину, де вони розповідають, як пандемія змінила їх і їхні міста й країни. Вже є випуски з Дефансу (бізнес-пригород Парижу), Пекіну, Барселони, Італії,Швейцарії, зараз готую Єрусалим. Дочитую «Доктора Живаго» Пастернака, ще «Недільне дитя» Інгмара Бергмана, замовив Юваль Ной Харарі «Sapiens, краткая история человечества». Дуже мультики люблю, особливо «Хаяо Міядзакі», це шедевр анімації, почав також дивитися нові серіали. Театр – як  добре вино… Поки він на паузі, але містерія має повернутися, гадаю, з новими силами, думками, історіями… Актори підзарядили внутрішні резерви і з нетерпінням чекають на підняття завіси! Аби швидше. Бажаю всім нам здоров‘я міцного, мудрості, щоб ми збагнули вчасно, коли щось робимо не так і змогли зупинитися. І застали той день, коли ставлення до культури буде не на словах уважне , а шанобливе  на ділі!

Павло Шпегун (Василь):

• Думаю, найдієвіше, чим можна протидіяти депресії під час карантину,  це зайнятися собою. Розвивати себе, думати за себе… Впевнений, що у багатьох людей є питання до себе та до свого життя. Серед прочитаних мною книг – «Шантарам» Грегорі Девіда Робертса, «Прощавай, зброє!» Хемінгвей, «Героїчний ентузіазм» Джордано Бруно… Передивився Хічкока… Звісно, сумую, за глядачем, але поки не відомо,  коли вийдемо наша з ним зустріч відбудеться… Карантин дав зрозуміти, наскільки ми всі сумуємо за театром…

Іван Уривський( режисер вистави):

• Вихід з цієї складної ситуація, думаю знайдеться сам, інтуїтивно, коли всіх нас знову виштовхне у звичне театральне середовище. Це просто важливий період, коли можна трохи зупинитися і спокійно озирнутися навколо, зрозуміти час по-іншому, здійснити роботу над помилками. Час узагалі став рухатися досить дивно, і все, що дивишся, або читаєш на карантині, майже злилося у велику пляму, і в тебе вже не влазять ні фільми, ні онлайн-вистави. Дивне відчуття,  можливо,  живий театр і стане для нас свіжим повітрям після ізоляції. Очевидно, відбудеться чимало змін і в театрі,  і в світі…Тому треба дочекатися і подивитися, спрогнозувати щось зараз складно. З часом, можливо, все нормалізується і повернеться на свої місця,  і ми не будемо відчувати радикальних змін. Хто знає? Треба почекати… Зараз є можливість використати цей період антракту, для плекання нових ідей, які потім  можна втілювати вже після карантину. Важливо не впадати  в депресію і не закриватися. Все це закінчиться, і  ми повинні вийти з цієї складноі історії переможцями, наповненими, сильними, свіжими і рухатися далі  Можливо,  наш  старий світ чекають  ще  й не такі випробування, як нині?

Петро Богомазов( художник вистави): 

• Час ніби зупинився. Дні однакові. Плутаєш вчора і позавчора. Ніби все навколо такий кисіль, в якому важко рухатись. Тільки був березень і вже травень. Ніби час спресовано у площину. Але треба це сприймати холодно. Людству потрібна пауза. Допомагає, власне, мистецтво. Все, що люди назнімали й написали, зараз рятує. Працюємо з Уривським над новою ідеєю заздалегідь. Спілкуємось, виношуємо. Часу вдосталь. Звісно, хвилює, що театру буде дуже складно в реаліях затягнутої епідемії. Це живе мистецтво, в якому контакт людей є невід’ємною складовою. Відеоверсія ніколи повністю не замінить живу виставу. Як вийде повернутись до звичайного життя до появи вакцини? Не до кінця зрозуміло… Наразі налаштовуємо себе невдовзі репетирувати, якщо дозволять, щоб принаймні підготувати вистави. А коли зможемо їх представити на майданчиках театру Франка – покаже  час. Головне зберігати тверезе мислення, бо легко загубитися в такому ритмі існування. Приділяти час тим, хто поряд. Пізнавати один одного. Зрештою, саме на це завжди не вистачає часу.

Олег Вергеліс 

Фото надане театром