«Живіть пристрастями!»

Двадцять років тому режисер Ірина Молостова пішла у кращі світи… Народна артистка України з 1976 року. Багаторічний  головний режисер Театру російської драми імені Лесі Українки, Київського театру опери й балету, педагог тодішнього КДІТМ імені Карпенка-Карого. Автор численних вистав у театрах України, Росії, Польщі, Італії, Ізраїлю… Серед її найвідоміших постановок — «Вишневий сад», «Майстер і Маргарита», «Катерина Ізмайлова», «Євгеній Онєгін», «Хованщина»…

За ці два десятиліття вечори пам’яті Ірини Олександрівни стали невід’ємною частиною мистецького життя столиці. Цього разу усіх охочих згадати режисера кличе до себе Театр на Подолі. У програмі, зокрема, уривки вистав від жінок-режисерів, які продовжують справу Молостової сьогодні – Катерини Степанкової, Олени Щурської, Ірини Барковської, Оксани Тараненко…

У передчутті надзвичайно зворушливого і «сльозоточивого» суботнього вечора згадую не менш зворушливий і «сльозоточивий» вечір п’ятнадцятирічної давнини, який проходив у столичному Театрі імені Лесі Українки. «Живіть пристрастями, я вас люблю!» — гукала вона тоді до всіх з екрану. А зі сцени про неї говорили друзі, колеги, учні…. Згадували, коли одружувалися Ірина Молостова й Борис Каменькович,  театр презентував молодятам на нове сімейне господарство холодильник і… нічну сорочку. Народжувати режисер також поїхала з театру: вагітною працювала над спектаклем «Гаїті», здала його, але вирішила довести справу до кінця — ввела другий склад і вирушила до пологового будинку, де того ж дня на світ з’явився Євген. «Гаїтьонок» — так ніжно називали її сина.  «Ірина Олександрівна завжди вчилась і захоплювалася талантами інших», — цю рису матері Євген поставив над усіма її численними нагородами та відзнаками.

Випускники Ірини Молостової кажуть, що їм досі допомагає її мудрість, її одержимість, її бажання бути кращою…

…Уривки з листів Ірини Молостової на вечорі звучали запізнілим докором.  Молостова пішла з посади головрежа російського драматичного, «зарізали» її «Гніздо глухаря»…  Сьогодні всі підводні течії, що виносили на поверхню цю інформацію, вже давно розкодовані і часом, й істориками, які про феномен радянської цензури захистили не одну дисертацію… Хоча й тоді Ірина Олександрівна знала, що протиставити цим суспільно-збоченим декораціям — викладання в Інституті театрального мистецтва, професором якого вона була. Випускники Ірини Молостової кажуть, що їм досі допомагає її мудрість, її одержимість, її бажання бути кращою… «Живіть пристрастями, я вас люблю!», — так закінчувала вона свої лекції. «А потім, — згадував актор столичного Театру імені Лесі Українки Олександр Бондаренко, — ми йшли до неї додому. Ліпили вареники, обідали, влаштовували вечори поезії, вечори імпровізації…» Вона завжди була разом зі своїми учнями. Коли одного студента кинули до Лук’янівської в’язниці, Молостова пішла його провідувати й понесла на гостинець яблук, цигарок та… п’єсу Кропивницького «Дай серцю волю — заведе в неволю…» У тебе, мовляв,  тут часу багато, так що читай, скоро ставити будемо.

Тоді на вечір пам’яті студенти наліпили вареників для всіх і занесли до зали — ще гарячі, соковиті, з вишнями! А до пригощання добровільно долучився й Богдан Ступка — обходив гостей з тацею й реплікою: «Кушать подано». Потім сам згадував, як познайомився з Іриною Молостовою, як вразив її своїм голосом, виконуючи партії з опери Мейтуса «Ріхард Зорге», і як вони разом любили вечорами прогулюватися вулицею Марії Заньковецької, на якій жили…

Вечір пам’яті Ірини Молостової відбудеться 16 лютого в Театрі на Подолі

Початок – о 19:30