В обіймах різдвяного дива

На День Святого Миколая у Національному цирку України відбулася довгоочікувана прем’єра зимового шоу «Мотанка. Циркова казка».  Режисерка-постановниця – Надія Шкляр. Балетмейстер-постановник – Олександр Майбенко.

Глядачі разом із Мотанкою вирушили у мандрівку фантастичними світами, зустріли дивовижних героїв та занурилися в атмосферу українських традицій і різдвяного дива. Програма наповнена акробатикою, повітряною гімнастикою, яскравими трюками та сімейним теплом. Про нову виставу і не тільки – розмова з Генеральним директором Національного цирку України Владиславом Корнієнком.

– Кульмінація циркового сезону припадає на період новорічно-різдвяних свят, тобто на грудень-січень, – заначив Владислав Вікторович. – Як відомо, в українському фольклорі, українських традиціях існує лялька-мотанка, тож назва програми тісно пов’язана з її тематикою. Сьогодні ми чітко усвідомлюємо, що цирк має стати національним. Повинні популяризувати національний продукт, національний контент. Отож, стали думати, як засобами циркового мистецтва розкрити тему традиційної української ляльки.

У період війни маємо зробити з «постсовєцького» український цирк. І український не лише за ознакою, що ми заговорили українською мовою та додаємо фольклорно-етнографічну складову. Сучасний український цирк – це цирк нової епохи розвитку українського суспільства. Намагаємося його зробити на фольклорно-етнографічному підґрунті. Маю на увазі мелос, костюми, музичний зріз. Зріз новорічно-різдвяного формату – це і стилістика, і пластика, і традиційні форми, які притаманні тому чи іншому сценічному дійству, яке пов’язане з колядуванням, Маланкою та ін.

Почався процес підбору музичного матеріалу. Далі постало питання контенту. Адже драматургія – це  не лише сповідь, вибудовування послідовності подій. Глядача треба спочатку зацікавити, підготувати, розігріти. Потім вийти на кульмінацію сценічного дійства, а після цього – вже  на фінальну складову, своєрідний підсумок сповіді. Серйозну увагу приділяємо хореографічним та акробатичним рішенням. Циркові артисти беруть нитки і в танці вимальовуються елемент створення українського костюму, можливо костюму ляльки-мотанки. А ще ми придбали жалюзі, розфарбували їх у різні кольори і використовуємо як стрічки у нашій програмі. Такий сценографічний хід допоміг нам сформувати фінал.

Нова вистава буде допрацьовуватися та удосконалюватися десь до десятого показу. Нам важливий темпоритм, поміняємо послідовність номерів. Додамо ще два номери. Також будемо додавати звуковий ряд, який матиме інформаційно-просвітницьку складову. Прагнемо зробити цей проєкт шлягером. Хочемо, щоб мотанка була духовним символом для української молоді. Сьогодні як ніколи важливо робити патріотичні проєкти. І це добре сприймає глядач.

Маємо такий збіг – на Дитячому  Євробаченні виступала наша Софія Нерсесян  з піснею «Мотанка» і посіла на цьому престижному конкурсі друге місце. Можливо запросимо її,  щоби презентувала цю пісню при наших повних залах.

– Які ставите перед собою головні завдання?

– Працюю на посаді Генерального директора Національного цирку України шість років. Як мені здається, за цей період ми зрушили програмні, іміджеві завдання цирку у бік просування та популяризації української культури.  Створюємо цікаві проєкти, аби люди зрозуміли, що цирк – це  справжнє мистецтво. Аби вони позбулися стереотипів, що цирк – лише  для діточок і що там знущаються над тваринами.

Ми хочемо довести, що сучасний український цирк успадкував традиції і напрацювання попередніх поколінь, а з іншого – це нові стилістичні форми. У нас нові рекламна, візуальна, дизайнерська складові. Ми змінили обличчя цирку, осучаснили його.

Всупереч війні, всім обмеженням ми залишаємося унікальним мистецьким явищем, оригінальним контент-продуктом в палітрі всіх мистецтв держави.

Крім основної діяльності займаємося експозиційно-виставковою. Зробили виставку про історію українського циркового мистецтва. Також другий рік поспіль проводимо екскурсії будівлею Національного цирку, які вже  отримали  розголос серед киян і гостей нашого міста.

– Була інформація про новий сценічний майданчик у приміщенні цирку…

– Так, рік тому відкрили  Малий манеж. Це ще один простір, де можна не лише проводити репетиції, а й ставити нові програми.

Нас цікавить видавнича ти масмедійна діяльність, пролонгування інформації у різних публічних джерелах. Намагаємося перетворити Національний цирк України на центр розвитку циркового мистецтва. Я хочу, щоб тут акумулювалися ініціатива, думка  пов’язаних не лише з цирковим мистецтвом, а й взагалі з цирковою справою. Це друковані органи, наукові дослідження, архівна складова. Сьогодні як ніколи важливо архівувати роботу цирку під час війни. Я впевнений, що до цієї теми буде звертатися багато дослідників, небайдужих людей.

– Не можу не торкнутися питання тварин у цирку.

– На сьогодні вистави за участю тварин збирають найбільшу кількість глядачів. До того ж, у часи війни для людей це своєрідна терапія, варіант нормалізації психічного стану та зменшення напруги.

І нікого з так званих «захисників» не цікавить, що за тринадцять останніх років ми не закупили жодної тварини. Всі вони у нас тут доживають свій вік. Але тварини у цирку живуть значно довше ніж у живій природі. Приміром у дикій природі тигр живе максимум 14 років, а в нас – 24-25.

– Як вирішуєте питання з кадрами?

– Багато сімей виїхало за кордон, чоловіки пішли на фронт. Дійсно існує кадрова яма. Але це зовсім не створює авральних ситуацій. Шукаємо нові форми. Однією з таких форм є проведення фестивалів. Їх у нас три на рік. У регіонах відбираються найкращі. Вони приїжджають до Києва на всеукраїнські фестивалі.

Маємо від цього великий позитив. У нас є конкурси, ротація артистів. Діти ростуть дуже швидко. Ще зовсім нещодавно брали участь у дитячих фестивалях, а сьогодні вже наші провідні артисти.

– А яка ситуація з фінансуванням?

– Держава покриває лише 40 відсотків коштів на зарплату працівників. На все решту заробляємо самі. Хтось може сказати, що ми живемо на межі ризику – можемо опинитися у банкрутах. Але зараз такі часи: спочатку пандемія, тепер повномасштабна війна. Поки тримаємося.

– Пропоную змінити тему розмову. Які ще має плани Національний цирк України на 65-й ювілейний сезон?

• Ще не визначилися з датами реалізації нових ініціатив, але вже визначилися з їхньою тематикою. У кінці січня завершуємо «Мотанку» і готуємо новий проєкт, який буде стосуватися весняної теми. Весна – це символ любові, а ще символ зародження нового життя. Хочемо вселити молодому поколінню оптимізм щодо теми продовження роду.

На літо плануємо два міжнародні фестивалі, чекаємо на приїзд гостей.

– У чому, на Вашу думку, секрет популярності цирку?

– Це наймасовіше мистецтво. Не потрібно знати мову, бути фахівцем з музики та хореографії, великим знавцем трюкової складової. Цирк – це інтернаціональне мистецтво. Свідчення цьому – наші виступи у Франції з аншлагами. А ще це доступність і популярність поміж різних категорій населення.

Але під час війни це мистецтво ще й як ніколи несе свою патріотичну місію. Хочу повернутися до програми «Мотанка», з якої ми починали нашу розмову. Ця програма національна, органічна, сучасна і з поглядом на просвітницьку складову на майбутнє. Це глибокий, багатошаровий проєкт, який передбачає перш за все зберегти таке унікальне явище як український цирк, українське циркове мистецтво.

І найголовніше, як на мене, просування української ідеї, української культури в українському суспільстві періоду війни. Це м’яка форма донесення до суспільства якихось високих ідей. Хочу, щоб українським цирком захоплювалися перш за все українці. А вже потім нехай нами захоплюється світ.

Український цирк періоду війни – це з одного боку система виживання, а з іншого – адаптація до вимог гнучкої моделі, яка б подобалася глядачеві. Мистецтво цирку не лише несе духовність, воно повинно ще й подобатися. І столичному цирку на сьогоднішній день це вдається. У цей складний період у нас повні зали. Це свідчення того, що ми побудували місточок між запитом і потребою українського глядача та нашою мистецькою пропозицією.

Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО.