100?.. Повний вперед!
Щиро, смішно, по-сімейному – франківці відзначили ювілей
Статистика цієї події – солідна і пізнавальна. Сто років тому у Вінниці був заснований Театр імені Франка, за перший рік афіша театру поповнилася понад двадцятьма назвами, протягом ста років на франківській сцені відбулося близько 600 прем’єр (перша – «Гріх» за п’єсою Володимира Винниченка), збірна трупа також становить кілька сотень акторів… Дати-цифри-назви-імена вже стати і ще стануть об’єктами для прискіпливого дослідження театрознавців. Нині ж франківці щиро тішаться з того, що такий солідний ювілей – це не лише привід згадати минуле, але й можливість зазирнути у майбутнє, покепкувати один над одним і влаштувати сеанс взаємного освідчення у любові.
Право першого слова у «капуснику» по-франківська надали молодим. І вони цим правом скористалися з лишком. По-перше, організували бліц-опитування для корифеїв. Під час якого глядач дізналися, що Наталя Сумська і через сто років могла би спробувати зіграти Кайдашиху, але ж є проблема – діти Кайдаше швидко старіють. Поспівчували Іванові Шарану, оскільки сума його боргу у театральному буфеті, як виявилося, становить кількасот гривень. Потішилися за Василя Башу, який на питання про кількість коханок «скромно» зауважив: нехай приходять ще… Визнали, що Ярослав Гуревич – той іще філософ, адже він твердо переконаний, що будь-яка його імпровізація на сцені точно не зашкодить виставі. І якось підозріло скосили око на Богдана Бенюка, котрий на питання про те, де він був у певний час певного дня, через посмішку повідомив: «Покладав квіти до пам’ятника Леніну». «Ми нахабні, дерзкі, ми у всіх забираємо ролі», – відразу заявили франківці-новобранці (серед яких, до речі, був і один із найвідоміших столичних акторів Олександр Ярема). А тому на вікторині для корифеїв молодь не зупинилася. І влаштувала відверту презентацію своїх вражень від роботи з режисерами-франківцями. Після якої Дмитро Богомазов, Петро Ільченко, Дмитро Чирипюк, Андрій Приходько, Давид Петросян та Юрій Одинокий, напевне, певним чином утвердяться або ж на якусь долю секунди засумніваються у правильності своєї тактики, стратегії, мотивації і … творчої нахабності.
Середнє покоління у «капуснику» зосередилося на побутово-фінансовій стороні, повсякчас згадуючи «приват», куди має «капати» зарплата, і дружно не засмутившись з приводу того, що картки заблокували, зрештою, «працюємо ж не за гроші». А от франківці-мастадони на чолі з Олесем Задніпровським і під мелодію з фільму «Невловимі месники» продемонстрували не лише рішучість тут і зараз, але й дали зрозуміти, що на майбутнє у них о-го-го які плани. Зрештою, а що чекати від людей, які чесно визнають, що «у Союзі сексу ще не було, а у нас аж гуло»?
Підсумовуючи шалено цікавий, сімейний, теплий і дуже перспективний з точки зору косметології (саме так, після цього дня у багатьох глядачок від сміху побільшало зморшок на обличчі) «капусник», логічно буде зосередитися на репліці, що прозвучала десь із-за лаштунків. «Мене виписали в один день на один час на велику і малу сцену. Мені що, розірватися? Розірвусь!!!»