Гравець. Високі ставки

• Богдане Дмитровичу, якщо шукати прикметники і дієприкметники для характеристики 2020 року, то які це могли би бути слова?
• А можна іменники? Це виклик, іспит, іспит на багато речей – на моральність, як нас, так і влади по відношенню до культури і до того, що завжди потрібно обертатися назад, бачити, що відбувається: ти собі щось плануєш, але, як кажуть, “на все Божа воля” . Як би там не було,  ми розуміємо, що над нами є дуже сильна енергія, яка контролює цей Всесвіт, цей простір. Може, дуже філософськи цезвучить, але в принципі так воно  і є…
• Чи існував реальний ризик закриття або переносу проєкту ГРА-2020 через теперішні карантинні та економічні обставини у країні?
• Звичайно існував! Були сумніви в багатьох речах, навіть зі сторони. Але з моєї сторони, як голови Спілки, жодних  підстав зупиняти роботу не було. Я не знав, як  вирішу ту чи іншу проблему, наприклад, проблему у фінансуванні, чи будуть нас підтримувати чи ні, чи будуть взагалі відкриті театри, але внутрішньо нікому цього не показував та йшов тут однозначно завжди до кінця. Скажімо так, не проявляв емоцію вголос, щоб не сіяти сумнів серед своєї команди, але звичайно ризик був величезний. І я думаю, що багато прикладів є сьогодні і в Європі, і в України щодо закриття різних заходів. Сумнів був, але я старався його не проявляти, щоб не розгубити команду і не перелякати інших людей.
• Чи можливе повернення до формату міжнародного Журі за умов повернення фестивалю-премії у мирний час?
• Не можливо, а це обов’язково потрібно! Практика європейських і міжнародних фестивалів, конкурсів показує, що це  на сьогоднішній день одна з кращих моделей розвитку якоїсь справи – незалежне експертне журі.
• Чи є ображені або незадоволені керівники регіональних театрів після оголошення нещодавніх результатів ?
• Не знаю, я не збирав ніякі враження і ніяку”соціологію” не проводив, але думаю, що  завжди є люди мудрі, які розуміють ситуацію. А також я гадаю, що завжди є і  хтось на щось ображений, це природно, але мудрість і полягає в тому, щоб бути терплячим і не здаватися, а йти далі до нових перемог…
• На якому етапі нині процес реконструкції великої зали Національного театру оперети? Що потрібно, насамперед, щоб завершити такі роботи до Нового року?
• На фінальному етапі. Що потрібно? Звичайно, рік складний, зійшлося всього  дуже багато в цьому році, тому багато є викликів по фінансуванню, але ми справляємося. Є розуміння і  є підтримка міста Києва
• Наскільки допомогли театру у час карантинних обмежень дві нові сцени театру Оперети? Чи є запуски нових проєктів саме на цих майданчиках?
• Я би не сказав, що ми фінансово дуже виграємо, але в нас трупа на плаву,  у нас відбуваються нові вистави  – «Прем’єра. Бродвейська історія  Джона Кромвелла у постановці Олександра Білозуба, (Сцена 77), музичне фентезі на музику британських композиторів «Містерія туманного Альбіону», концерт української музики «Від серця до серця», вистава-попурі «Ах, цей Оффенбах», Шедеври барокової музики «Французьке бароко» (Театр у фойє). Проєкт за підтримки УКФ, це чотири вистави для дітей, які демонструвалися онлайн.
• Є відчуття, що ГРА та інші ініціативи Спілки помітніше об’єднали театральну спільноту України з різних регіонів?
•  Я думаю, що це не лише відчуття, а це й була наша місія, наше завдання, ми ж хотіли це зробити давно – об’єднати українські театри. Це наше надзавдання. Якщо таке відчуття є, то ми на вірному шляху, а також ми справилися з нашою надзадачею, правильно визначилися з місією. Український театр потрібно виводити з координат, що є периферійний театр і є столичний театр. Це неправильні поняття. Обласні театри  інколи показують високий результат, про що свідчать навіть фіналісти.  І це якраз і  є головне завдання, творчі перегони  ГРИ: усім показували яскравий приклад і відкривали великі українські театри,  не зациклювалися лише на столиці. Якщо є таке відчуття, то я  щасливий, оскільки це наше найбільше надзавдання – показати, який  красивий, великий,  багатий та різноплановий український театр. Навпаки, зосередженість лише на столиці більше показує  нашу  обмеженість, а не розвиток. Не може бути театр, умовно кажучи, першим тільки через його місце розташування в столиці. Самі театрали, самі керівники, самі трупи і столичних,  і обласних театрів мають розуміти, що, звичайно, існують певні академії, певні національні театри, які є зразками, але є також і театри, які сьогодні перебувають в активному творчому пошуку, демонструють прекрасні художні результати.
• Декілька слів про теперішню ситуацію у Будинку ветеранів імені Ужвій – нагальні проблеми і загалом обстановка. 
• Ситуація вирівнюється. Хоча не так, звісно, як хотілося б. У Будинку ветеранів сцени імені Н. Ужвій зараз новий керівник, у нього є багато  позитивних зрушень. Зробили декілька хороших, якісних ремонтів. Ситуація краща, ніж була до того, але не ідеальна як мені б хотілося. Що маю на увазі – я б хотів, щоб це був  сучасний, відремонтований будинок, на який би була велика підтримка держави, на який би дивилися , як на будинок відпочинку, а не будинок, як звикли, «для престарілих». А моральність суспільства сьогодні ще не доволі висока, і демонструє ще не ті показники – багатьом не до Будинку ветеранів…
  Олег Вергеліс