Слідкуйте за рівнем ендорфінів!

Ця прем’єра починалася із цілком звичайної й оптимістичної преамбули.  Над виставою «Мудак» мала працювати режисера Тетяна Губрій, яка за останні пару-трійку років випустила кілька цікавих спектаклів у Києві та Одесі. Однойменна п’єса  Андрія Бондаренка була успішно представлена минулого року на  «Тижні актуальної п’єси» і після компліментарних відгуків, здавалося, була стовідсотково  приречена на успішну й тривалу сценічну історію. Запрошеним актором «Золоті Ворота» заявили актора Театру драми і комедії на лівому березі Олега Стефана, який досить швидко обзавівся численними шанувальниками у Києві. Але на заваді безхмарному розвитку подій постала пандемія з усіма її психологічно-організаційними незручностями. Яка, втім, не лише змусила переглянути терміни та інтенсивність роботи, …але й надала особливої виразності та образності п’єсі «Мудак».

Сюжет «балади про секс, дерева та майбутнє» – саме так визначено жанр вистави – сягає кінця нинішнього століття. На Марсі мешкають люди, Місяць уже з інтернетом, штучний інтелект допомагає і скеровує  – словом, подібну картинку з майбутнього змальовували чи не всі фантасти різного рівня популярності. Ось тільки про тотальну гармонію говорити не доводиться, адже планета потерпає від пандемії суму. Майже як зараз, тільки у випадку з мешканцями майбутнього винуватцем цього трешу став не китаєць, який скуштував кажана, а … українець, який посмакував м’ясом дельфіна, що викинувся на берег у Кирилівці. Наші далекі нащадки, на відміну від нинішніх землян, не панікують і дотримуються чіткого протоколу лікування: з’їв потрібну пігулочку – і з ендорфінами, а значить і з емоційним станом усе гаразд. Ось тільки головний герой Михайло (Артем Пльондер) свідомо симулює лікування. Він узагалі не вважає сум хворобою, його душевні митарства сягають інших площин. Хтось назве це щирістю, хтось збоченням, але хлопчина має сексуальний потяг до дерев.  Людей з такими схильностями у світі, де панує культ природи, вишукують завзято і засуджують максимально. Для цього існує екополіція, два одіозних представники якої і застукали Михайла на гарячому. З позиції людини, що у своїх моральних переконаннях застрягла десь у минулому столітті, на героях  Олега Стефана та Ореста Пастуха взагалі клейма ніде ставити. І вже кому-кому, але не коханцям-хабарникам з потворними кокардами на кумедних фуражах і вульгарними блискітками в неголеній бороді повчати й засуджувати слабохарактерного Михайла, який так зворушливо притискає рослини у вазонах. До питання, хто ж у цій антиутопічно-абсурдно-комедійно-трагічній історії асоціюється з її назвою автори повертаються  постійно. І навіть глядач з давно сформованими поглядами на життя обов’язково  замислиться над тим, а хто ж тут таки мудак: поліцейський з прискіпливо-негативним сприйняттям дійсності, повернутий на коньюнктурно-сумнівних цінностях, чи цей наївний і не надто обласканий долею хлопчина? Зрештою, можна роками сумлінно сортувати сміття, відповідати всім моральним вимогам соціуму, але це не означає, що тебе омине статус мудака… Зрештою, відвертість і справжність були й залишаються цінними завжди, навіть у часи тотальної роботизації.

P. S. Важливе зауваження для шанувальників літературного слова на сцені: у виставі «Мудак» просто величезна кількість лайки та нецензурщини. Затуляйте вуха або ж змінюйте своє ставлення до сучасного театру. Водночас шанувальники вищого виконавського пілотажу можуть налаштовуватися на першокласні акторські монологи, надто – Олега Стефана і Христі Любої (Зіна), які протягом усього спектаклю не дозволили ні на йоту засумніватися в щирості й переконливості своїх героїв.  

Фото надане театром