«Київська пектораль-2018»: рівняння – на «Коріолан»!

Особистий досвід – річ підступна. Ось вам свіжий приклад. Серед гостей, які стали свідками урочистої церемонії нагородження театральною премією «Київська пектораль-2018»,  точно були ті, хто побував на цій події вперше. І, мабуть, особливих претензій до всього, що відбувалося на сцені та у фойє, у таких дебютантів не було: всі посміхаються, вітають один одного зі святом, атмосфера просто прекрасна. Досвідчені ж учасники дійства, яке цьогоріч відбулося двадцять сьомий раз поспіль, були значно категоричнішими. Їм просто є з чим порівнювати.

Згадавши приміром, вишукані образи ведучих попередній років, таким досвідченим точно буде складно пояснити присутність на сцені юнака, що був розпорядником нинішньої церемонії. І річ навіть не в, умовно кажучи, відсутності смокінгу чи його модно підгорнутих знизу штанях. Просто попередники говорили розбірливо, красивою українською мовою й дотепно імпровізували, чого ведучому нинішньої церемонії катастрофічно бракувало. Або ж ідея з оголошенням переможців. Цю відповідальну місію доручили балерині Катерині Кухар, акторові В’ячеславу Довженку та режисерові Петру Ільченку. Раніше, нагадую, переможців зазвичай оголошували різні люди, чи то відомі митці, чи минулорічні лауреати «Пекторалей». Але оскільки останнім часом зацікавленість до цього рейтингу значно впала – окремі театри, як відомо, свідомо відмовляються брати у ньому участь, – то деякі номінанти або ж ті, хто мав вручати статуетки та дипломи, почали ігнорувати урочистості. Звісно ж, із поважних причин, але тенденція була очевидною. Отож, з практичної точки зору все наче було зроблено правильно, зрештою, не так уже й важливо, щоб кожна номінація мала свого персонального «оголошувача». Але чому ж їх розташували в якійсь а-ля студії, звідки й відбувалися так звані включення? Дуже сумнівний креатив… Особливо зважаючи на те, що Кухар, Довженко та Ільченко перебували не за океаном, зовсім поряд, зате зв’язок і звук із цією «студією» був настільки жахливий, що, чекаючи на прізвище переможця, глядачі нервували не  стільки через інтригу, як через затримку звуку. Добре, що нервувати довелося не так уже й довго: нагороди вручили оперативно, церемонія була динамічною, а фіналізація «Київської пекторалі-2018», мабуть, увійде в історію премії як найкоротша за хронометражем.

Передумови урочистостей також окреслили чимало питань. Як то, невже з при бюджеті у 754 тисячі гривень – саме таким він був встановлений для цьогорічної «Київської пекторалі» – не можна було передбачити більшу суму  на саму церемонію, аби додати їй грамотності, драйву, гармонії, лоску і об’єму? (Навіть зважаючи на те, що грошова відзнака лауреатам нині складає 15 тисяч гривень). Або, чому долю переможців визначають не незалежні критики, а делегати від театрів? Організатори наголошують, що представники театру за положенням не мають права голосувати за вистави свого ж театру, але навряд чи це можна вважати виправданням. Очевидно, що для завершеності процесу серед експертів мають бути винятково незалежні критики, а не актори чи представники інших театральних професій. Інакше таку колективну думку навряд чи можна вважати коректною і фаховою, при всій повазі до акторів.

Тож один із головних підсумків цьогорічної премії «Київська пектораль» звучить приблизно так: потрібні зміни, детальна робота над помилками і залучення якнайширшого кола учасників процесу. Зрештою, зміни, оновлення і навіть експерименти – це неодмінні умови для еволюції. Можна пишатися тим, що премія витримала найскладніші часи і вручалася щороку з 1993-го, але ж і про її вдосконалення, престиж і беззаперечний авторитет також потрібно дбати. Не одноосібно, а всім разом, зважаючи на зауваження, пропозиції і критику.

А наразі – вітаємо переможців! Минулого року три національні і двадцять один театр муніципальної форми власності презентували 90 прем’єр.

Були відзначені такі колективні та індивідуальні роботи:

«За кращу драматичну виставу»

Вільям Шекспір «Коріолан», режисер Дмитро Богомазов (Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка)

«За кращу музичну виставу»

Джеррі Бок «Скрипаль на даху», режисер Богдан Струтинський (Київський національний академічний театр оперети)

«За кращу дитячу виставу»

Юрій Шевченко «Король Дроздобород» (за мотивами казки братів Грімм), режисер Дмитро Тодорюк (Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва)

«За кращу камерну виставу (виставу малої сцени)»

Ларс Нурен «Війна», режисер Давид Петросян (Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка)

«За кращу режисерську роботу»

Дмитро Богомазов, вистава Вільям Шекспір «Коріолан» (Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка)

«За краще виконання чоловічої ролі»

Олександр Печериця, за роль Мишкіна Лева Миколайовича, у виставі за романом Федора Достоєвського «Ідіот» (Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка)

«За краще виконання жіночої ролі»

Олена Хохлаткіна, за роль Памели, у виставі Джон Патрик «Дорога Памела» (Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка)

«За краще виконання чоловічої ролі другого плану»

Остап Ступка, за роль Сіцінія Велута, у виставі Вільям Шекспір «Коріолан» (Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка)

«За краще виконання жіночої ролі другого плану»

Катерина Рубашкіна, за роль Вчительки, у виставі Павло Ар’є «Дівчина з ведмедиком, або Неповнолітня…» (Київський академічний драматичний театр на Подолі)

«За краще пластичне вирішення вистави»

Павло Івлюшкін у виставі Авґуст Стріндберґ «Фрекен Юлія» (Київський академічний театр «Золоті Ворота»)

«За кращу сценографію»

Микола Данько, у виставі за повістю Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» (Київський академічний театр ляльок)

«За кращу музичну концепцію вистави»

Юліана Хоменко та Марія Кучма (композитор) у виставі Ян Екхольм «Людвіг ХІV» (Київський академічний театр юного глядача на Липках)

«За кращий акторський дебют»

Вероніка Шостак, за роль Валентини, у виставі Іван Вирипаєв «Валентинів день» (Український малий драматичний театр)

«За кращий режисерський дебют»

Марія Лук’янова, вистава Іван Вирипаєв «Валентинів день» (Український малий драматичний театр)

Фото: Валерія Ландар