Аскольд Оксаніч. Початок

Аскольд Оксаніч робить тільки перші кроки в кінематографі. Його роботи ще можна назвати аматорськими, але він упевнено рухається до своєї мети: вчитися в кінематографічному виші та ділитися історіями. Поки що Аскольд Оксаніч завершив один рік навчання в Українській кіношколі на кіностудії Film.ua та виграв міжнародний воркшоп з режисури.

“Ангел війни” – короткий метр, у якому підліток виступив у ролі режисера, актора, який виконує головну роль, та режисера монтажу. До зйомок він залучив двох студентів столичних вишів – оператора Івана Ігнатенка та звукорежисера Валерія Вітюка. Крім того, на знімальному майданчику були і ті, хто вже має глибший досвід візуального сторітеллінгу.

Фільм уже надіслали  до оргкомітетів п’яти фестивалів в  Австралії, США, Греції.

– Найбільшим потрясінням для всіх нас, – розповідає Аскольд, – були перші дні повномасштабного вторгнення. І “Ангел війни” саме про цей період. Герой фільму – хлопець-підліток Петрик ще в силу свого віку перебуває в казковому світі. Людство з давніх давен міфологізує незрозумілі явища. Петрик не може осягнути війну на якомусь геополітичному рівні. Для нього, як і для всіх дітей, будь-яка війна – це боротьба сил добра і зла, чорного і білого. За всіма казковими канонами, перемогти допомагають чарівні сили. У пошуку чарівної допомоги хлопець вирушає до шаманки – провідниці між світами. Тому теглайн до нашого фільму це фраза “Діти, загиблі під час воєн, вірили в казки”. Дерев’яну ляльку у вигляді янгола з крилами, який грає на скрипочці, шаманка дарує нашому Петрику. До речі, цього янгола колись моя мама придбала на ярмарку українського народного майстра на Співочому полі. На жаль, вона не пам’ятає імені автора, а дуже шкода. Я грався з цією фігуркою в дитинстві, і саме цей ангелик став втіленням сил добра для нашого героя.

– Петрику вдалося перемогти сили зла?

– На жаль, ні. Наша стрічка – це драма, а не фентезі. Хлопчик отримує від шаманки наказ оживити янгола, бо той, начебто, спить. Розфарбовує йому очі, щоби янгол побачив масштаб того горя та кривди, які прийшли на нашу землю. А потім янгол “плаче” розфарбованими очима, коли лунає страшний вибух. Тільки Петрик цього вже не бачить.

– Я знаю, що ви працювали над фільмом цілий рік…

– Так. Я починав грати роль з брекетами, а потім їх зняв і намагався робити так, аби це було не дуже помітно. До того ж, я виріс із куртки, в якій розпочинав зніматися. А другу, більшого розміру, таку саму, ніде не могли знайти. А ще, скажу по-секрету, кожну сцену ми перезнімали мінімум двічі. То звук нормально не писався, то якісь сторонні предмети “виникали” в кадрі, то світло “гуляло”. Я знаю, що подібні речі трапляються і в маститих режисерів. Але ми… самі розумієте… Повірте, протягом цього року зйомок ми всі професійно дуже виросли. Власне, це вкладається в задачі, які ставить перед собою створена нами Art Image Studio. Поєднати зусилля професіоналів та молоді, з метою обміну досвідом, навчання.

– Тепер я розумію, чому раптом в одному епізоді зображення втрачає колір. Це кінематографічний баг?

– Якраз ні. Я був режисером монтажу, і це моє кольористичне рішення. Петрик іде в зону бойових дій, і переступивши умовний кордон тієї зони, де починаються бойові дії, життя втрачає кольори. Там, де війна, немає місця кольору.

– Але хіба Петрик загинув? У мене після перегляду немає однозначної відповіді на це питання…

– Відповідь залежить від того, хто ви – оптиміст чи песиміст. Якщо вам хочеться, щоби Петрик був живий, нехай. Але в усякому разі, війна – не місце для дітей. Ми присвятили цей фільм усім дітям, загиблим у війнах. На землі так багато воєн. І я мрію, щоби одного дня вони закінчилися. Всі.