Довга дорога додому   

Першою прем’єрою сезону в театрі «Золоті ворота» стала вистава режисерки Анни  Турло «Я повернуся» за однойменною  п’єсою драматургині Оксани Гриценко. Вона народжувалася без поспіху, зважено і усвідомлено, її творці продемонстрували неабияку наполегливість і безкомпромісність, торуючи шлях від ідеї до кінцевого результату і проробляючи варіанти, які би забезпечили майбутній виставі максимально можливу аудиторію.

«Працюючи над п’єсою, я брала інтерв’ю у підлітків із Херсону, які були в кримських таборах і потім змогли повернутися в Україну. Я дізналася у них не лише про факти, а й про кольори, запахи Криму, про мову, якою вони спілкувалися, про жарти, про дружбу, про булінг, про страх, про сум за мамою і бажання повернутися додому. Ці деталі були дуже цінними, бо допомагали мені відтворити атмосферу тих місць, а також побудувати характери героїв», – розповідає Оксана Гриценко. Анна Турло подбала про «тестдрайв» для майбутньої вистави: читку п’єси провели у Чехії, де, за словами режисерки, ця історія справила величезне враження на глядачів і після чого бажання зробити за п’єсою «Я повернуся» повноцінну виставу лише посилилося. Після прем’єрних показів спектакль покажуть у Чехії, також буде зроблена відеоверсія постановки.

Попри надскладну тему примусової депортації українських дітей з тимчасово окупованих територій, вистава за своєю тональністю, як це не дивно, зважаючи на контекст, дуже нагадує… «Тореадорів з Васюківки» Всеволода Нестайка. Трійко підлітків із херсонщини, що опинилися в окупованому Криму, як і герої класика сучасної української літератури намагаються пізнати премудрість життя. От тільки не на прикладі нового сорту кукурудзи, як Ява та Павлуша, а через вимушене дослідження речей і понять, що для багатьох навіть дорослих людей так і залишаються незбагненними. Табір «Гармонія» у Криму, директорка «Матрьошка», старорежимна училка з радянськими «тарганами» у голові й в такої ж епохи костюмі, і дітвора, яку, прикриваючись найгуманнішими лозунгами, рашисти вивезли з окупованої Херсонщини… Важливо, що авторка не оперує лише теперішнім часом, не опирається лише на теперішню ситуацію,  герої, яких нині примушують вчити гімн росії,  – зі своїми мріями, образами  і комплексами, помилками, скоєними колись, та неймовірною тугою за домівкою, яка для них є з’єднувальною ланкою між минулим і майбутнім. У когось стане сил триматися віри попри все, а хтось опустить руки і розчарується, спасувавши перед обставинами… Спершу наприкінці назви вистави так і просився знак оклику. Та чим ближче до фіналу – тим логічніше там виглядав знак запитання… Але сприймати його як прояв зневіри точно не варто. Швидше – як нагадування, що країні потрібно максимально мобілізуватися для того, аби повернути тисячі своїх дітей, своє майбутнє. Якою б довгою і складною не була для них дорога додому – її неодмінно треба пройти.

У виставі задіяні актори Катерина Вишнева, Наталія Телли, Анастасія Бабій та Роман Кучерявенко. Особливе захоплення глядачевого залу справедливо буде адресоване Катерині, яка тут зіграла кількох найогидніших  персонажів, садистів моральних і фізичних, для яких маска ката чи намальовані губи зловісного Джокера – це лише незначні елементи образу тих, хто намагається нині знищити наше майбутнє.